Дорогі в Господі брати і сестри!
Липень знову приводить нашу громаду до порогу великої тайни — тайни того, як ціла земля, ціле множество людських душ, входить у купіль Христову і виходить з неї народом Божим. Ми стоїмо в цьому місяці на перехресті багатьох доріг святості, і кожна з них веде до одного: до пізнання, що Бог не залишає Свій народ без свідків.
Косма і Даміан: дар, що не продається
Першого липня Церква згадує святих чудотворців Косму і Даміана — лікарів, які, за словами церковного передання, зцілювали «туне» (даром), як прийняли даром від Господа. Апостол Матвій передає нам заповідь Христову: «Даром прийняли — даром давайте» (Мт. 10:8, за перекладом Огієнка). Ці слова досі звучать викликом до нашої громади: чи вміємо ми ще служити одне одному без розрахунку на віддяку? У шпиталях, де сьогодні лежать поранені воїни, цей дар безкорисливого милосердя потрібен як ніколи.
Влахернська риза і Манявський Афон: два образи покрову
Другого липня згадуємо Покладення ризи Пресвятої Богородиці у Влахернах — знак материнського покрову, що простягається над цілим християнським світом. А сьомого липня — преподобних Іова і Феодосія Манявських, засновників «Українського Афону». Ми віримо, що покров Богородиці й молитва преподобних отців — одна тканина заступництва, яка досі вкриває нашу землю, особливо в дні випробувань.
Антоній Печерський: корінь, з якого виросло дерево
Десятого липня вшановуємо преподобного Антонія Печерського. Господь у притчі говорить: «Царство Небесне подібне до зерна гірчичного… яке, коли виросте, стає більшим за зілля» (Мт. 13:31-32). Так і чернече насіння, посіяне Антонієм у печері над Дніпром, виросло в Лавру, що стала духовним серцем цілого народу.
Ольга і Володимир: віра, що передається як спадок
Одинадцятого липня згадуємо рівноапостольну княгиню Ольгу, а п’ятнадцятого — 1038-му річницю Хрещення Руси-України та пам’ять святого рівноапостольного князя Володимира. Ми не втомлюємося повторювати нашій пастві: віра ніколи не приходить нізвідки. Вона передається — від бабусі до онука, від серця до серця, як вогонь, який неможливо загасити, а можна тільки передати далі. Так Ольга запалила той вогонь, який через покоління розгорівся у полум’я хрещення цілого народу.
Оскольд: голос, що волав раніше часу
Чотирнадцятого липня згадуємо Оскольда, першого київського князя-християнина, який благовістив ще до загального Хрещення. Ми бачимо в цьому нагадування: Бог завжди готує ґрунт заздалегідь, посилаючи провісників раніше, ніж настане повнота часу.
Борис і Гліб: жертва замість помсти
Двадцять четвертого липня — пам’ять благовірних князів Бориса і Гліба. Вони прийняли смерть, аби не підняти руку на брата, буквально виконавши слова Христові: «Хто візьме меч, від меча загине» (Мт. 26:52).
Ми молимося цими днями за родини наших воїнів і просимо в Бориса і Гліба ту саму мудрість — розрізняти, де жертовність, а де марна погибель.
Пророк Ілля і цілитель Пантелеймон: вогонь і зцілення
Двадцятого липня вшановуємо пророка Іллю, чия молитва зводила вогонь із неба, а двадцять сьомого — великомученика Пантелеймона, цілителя, до якого ми звертаємося за зцілення поранених воїнів у наших шпиталях.
Наприкінці місяця: поріг посту
Тридцять першого липня входимо в заговини на Успенський піст. Ми завершуємо липень так, як і належить завершувати кожен місяць нашого життя — порогом, за яким чекає нове зусилля духа. Слава Богу за все!
