Зараз читаєте
Пам’ять преподобного МАКАРІЯ ВЕЛИКОГО, ЄГИПЕТСЬКОГО

Пам’ять преподобного МАКАРІЯ ВЕЛИКОГО, ЄГИПЕТСЬКОГО

Преподобний Макарій Великий народився 300 року в поселенні Жижбер у дельті Нілу і був спершу погоничем верблюдів. Відгукнувшись на Божий поклик, він усамітнився в келії в рідному селі, аби віддатися подвижницькому Життю й молитві. Коли мешканці цього місця забажали зро бити його священиком, він утік в інше село.

Одна дівчина з того села, виявившись вагітною, щоб виправдати себе, звинуватила самітника у зґвалтуванні. Макарія схопили й тягали вулицями села із посудинами на шиї, осипаючи його ударами й лайкою. Святий нічого не сказав на свій захист і погодився навіть більше працювати, щоб допомагати жінці з дитиною, яких йому послало Провидіння. Коли ж його невинність зрештою стала очевидною, усе село, вражене його смиренням, зі бралося просити у святого пробачення. Але Макарій утiк і звідти, аби уникнути марної слави, й подався до пустелі, званої Скит, засушливої та вкрай негостин ної місцевості, відомої лише тим, що в ній добували селітру.

Тридцятирічний подвижник із непогамовним під несенням узявся за подвижницькі труди. Він їв лише раз на тиждень трохи хліба й води, спав уривками, спираючись на стіну келії. Макарій повсякчас зберігав мовчання, пильно стежив за порухами свого ума, відкидаючи всяку сторонню думку та не полишаючи внутрішньої молитви. І він чи голодував, його плоть завжди була настільки сухорлявою, наче він зовсім не підкорявся законам єства. Він так і казав: «Плоть того, хто постійно очищує свою душу, поглинається страхом Божим, як головня, охоплена полум’ям».

Святий настільки мало переймався благами світу цього, що, зненацька заставши злодія, який грабував його хатину, власноруч допоміг йому сховати у мішок свій вбогий скарб. Удень і вночі Макарій сидів у келії, руками сплітаючи циновки з пальмового листя, в душі з умилінням розмислюючи над своїми гріхами, а духом підносячись на Небеса. Преподобний не розтікався у довгих молитвослов’ях; простягаючи руки до Небес, він повсякчас повторював лише одне: «Господи, помилуй мене, як Ти Сам хочеш і знаєш!»

Одного разу хтось запитав його: як іти шляхом спасіння? Святий послав його на цвинтар, звелівши сварити покійних, а потім хвалити їх. Після цього він звернувся до відвідувача: «Бачиш, мертві нічого тобі не відповіли. Так і ти, як хочеш спастися, стань наче мертвий, вважаючи за ніщо людський глум і людські похвали».

Біси, розлютовані такою сміливою атакою препо добного у самісінькому їхньому осідку, накинулися на нього з усієї люті, проте Макарій зі зневагою від кидав їх. Один із нечистих духів зізнався йому: «Усе, що ти робиш, я вмію також: ти постуєш – я зовсім не їм; ти ще і ще продовжуєш бдіння – я зовсім не сплю. Ти перемагаєш мене лише одним – смиренням. Через нього я нічого не можу тобі заподіяти». У цих битвах Макарій навчився проникливо розпізнавати всі бісівські стратегії. Він казав, що лукаві духи поділяються на дві частини: одні підштовхують нас до грубих пристрастей, таких як гнів чи заздрість, а інші, ще жахливіші, вводять людей у духовну оману, богохульство та єресі.

Слава про чесноти преп. Макарія поширилася по всьому Єгипту, і до пустині Скит почали стікатися численні відвідувачі. Святий радо і просто приймав i усіх, хто приходив до нього, нікого не засуджуючи, щедро подаючи кожному потрібне йому: слово по вчання чи молитву. Вшановуючи своїх гостей, він пропонував їм трохи вина, і сам пив із ними; та потім, залишаючись наодинці, преподобний не пив навіть води стільки днів, скільки чарок вина йому довелося випити. Люди називали його «земним богом», бо, як Бог охороняє весь світ Своїм Провидінням, так і авва Макарій покривав гріхи, які він бачив, наче не бачив ши їх, й огортав усіх своєю любов’ю. Надзвичайне милосердя подвижника спонукало його молитися зі сльозами навіть за безнадійних грішників.

Одного дня, прямуючи пустелею, преподобний побачив череп язичницького жерця, і кості промовили до нього: «Щораз, коли ти виявляєш милість до приречених на пекельні муки, ми, охоплені полум’ям, спиною до спини, відчуваємо хоч якусь розраду, бо можемо на хвилинку побачити обличчя наших товаришів по нещастю».

Св. Макарій відвідав св. Антонія Великого, який високо оцінив його чесноти і прийняв його в коло своїх учнів та духовних спадкоємців. Повернувшись Скит, він почав приймати учнів, кількість яких постійно зростала. Тому преп. Макарій справедливо вважається засновником цього уславленого осередку православного чернецтва. Декотрі з його перших учнів сяють на небесній тверді, наче яскраві зірки. Це авва Мойсей [10 вер.], авва Сисой [19 лип.], авва Icая [16 лип.], авва Айо, авва Захарія [6 квіт.]та інші великі подвижники. Кожен із них мешкав в окремій келії. Протягом тижня вони займалися рукоділлям, щоб заробити й собі на прожиток, і на милостиню нужденним, але, понад усе, щоб відганяти нудьгу та зберігати бадьорість духу. Скитські монахи брали на себе су ворі подвиги з єдиною метою – тримати ум непорушно зосередженим на Богові в чистій молитві. Щоб зосередитись у спогляданні, вони напам’ять співали псалми та повторювали довгі уривки зі Святого Письма. Збудувавши церкву, вони почали збиратися щосуботи ввечері, аби разом послужити всенощне бдіння й причаститися Святих Таїн. Вранці, після Бо жественної Літургії, вони розділяли братську трапезу, яка для багатьох із них була єдиною трапезою на тиждень, вільно спілкувалися, звертаючись до най досвідченіших за душепоживними порадами. Потім кожен повертався до себе в келію із запасом пальмового листя для роботи на тиждень.

Кількість учнів та відвідувачів зростала безперестанку, тож преп. Макарій декілька разів змінював місце своїх подвигів. Він жив на відстані від інших келій, дозволивши лише двом учням оселитися навколо себе. Святий викопав підземний хід, який вів до віддаленої печери, щоб мати змогу усамітнюватися там без відома інших, аби зберігати молитовне мовчання, адже візити до нього надто почастішали.

Спершу, щораз коли він бажав узяти участь у Божественній Літургії, преподобний мусив простувати пішки понад шістдесят кілометрів розпеченою пустелею до Нітрії. Цей труд був надто важким для його учнів, тож за наполяганням преп. Антонія преп. Макарій у віці сорока років погодився прийняти священство. Святий Дух наділив його понад міру дарами зцілення, пророцтва та розпізнання помислів. Двічі він воскрешав мертвих: вперше, щоб довести невинність нещасного, несправедливо звинуваченого у вбивстві, вдруге, щоб продемонструвати ураженому єрессю істинність віри у тілесне воскресіння. Принаджені чеснотами св. Макарія та його учнів, а також палкими повчаннями св. Афанасія про славу чернецтва, у Скит стікалися мешканці усіх частин Єгипту й найвіддаленіших куточків усієї імперії, щоб долучитися до ангельського способу життя. Пустеля перетворилася на справжнє місто, тож наприкінці століття у Скиті вже було чотири церкви, де щонеділі збиралися сотні ченців.

374 року арiанин Лукій захопив єпископську кафедру Александрії та розв’язав нові переслідування православних. Найперших ударів він завдав монахам, які мали особливий вплив: свв. Макарій Єгипетський, Макарій Александрійський та інші преподобні були заслані на один із островів у дельті Нілу. Утім, їхнє вигнання пішло на користь Церкві, адже святі сповідники навернули до Христа місцеве язичницьке населення. Завдяки хвилі народних протестів та обурення подвижникам, оточеним ще більшою славою, незабаром було дозволено повернутися до себе в пустелю.

Відчуваючи наближення смерті, преп. Макарій вирішив востаннє відвідати своїх учнів у Нітрії. Духовним заповітом стали промовлені до них зі сльозами на очах слова: «Плакатимемо, браття, і хай очі наші проливають сльози без кінця, аби не опинитися нам у тому місці, де наші сльози палитимуть наші тіла». Незадовго після цього «духовний отець пустелі» у віці дев’яноста років у мирі віддав душу Господу.

Чесні мощі преподобного неодноразово пере носили з місця на місце під час мусульманських нападів, і зрештою вони опинилися у коптському монастирі його імені (784), заснованому на місці, яке преподобний освятив своєю присутністю.

Дивитися також
Церква дозволила перехід парафій на новий календар з огляду на численні запити.

Преп. Макарій Великий, за Переданням Церкви, вважається автором низки дивовижних духовних бесід, в яких за допомогою яскравих образів із природного довкілля описано різноманітний вплив Божої благодаті на наші душі. Приліпившись до Господа вірою і присвятивши Йому себе зреченням від усього стороннього, ми повинні, каже святий, «обробляти землю свого серця», тобто зусиллям скеровувати своє непокірне єство до святих євангельських чеснот і, передусім, до зосередженості в молитві. Тоді, побачивши нашу благу волю, Христос надасть нам силу виконувати усі Його заповіді, точніше Сам виконуватиме їх у нас дією Святого Духа. Таким чином, зростаючи від чесноти до чесноти, від слави до слави і просуваючись до повноти благодаті, наш ум якнайтісніше поєднається з вогнем Святого Духа, постане «увесь оком, увесь світлом», набуде рис, властивих Божественному Уму. Під час же спільного воскре сіння вогонь Святого Духа, що таємно осявав серця святих, наповнить їхні тіла і навіки оточить їх Божественним світлом. Для св. Макарія християнське життя має єдину мету – здобути вже тут досвід життя у Святому Дусі, зазнати ту благу зміну, що надасть нам «духовну чутливість», дозволивши «відчувати смак» Божої присутності кожної миті нашого життя.

Молитвами святих Твоїх

Господи Ісусе Христе

помилуй нас!

Амінь

Джерело “Житія святих укладені на Святій Горі Афон. Синаксар. Т.2. Лютий”

Видання здійснена за підтримки Фонду пам`яті Блаженнішого Митрополита Володимира 

Переглянути коментарі (0)

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

© 2015-2024 Всі права захищені. Політика конфіденційності файлів та Cookie

Прокрутіть до початку