Зараз читаєте
Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у двадцять другу неділю після П’ятидесятниці і день свята Собору архістратига Михаїла та інших небесних сил безплотних

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у двадцять другу неділю після П’ятидесятниці і день свята Собору архістратига Михаїла та інших небесних сил безплотних


Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сердечно вітаю всіх, а особливо братію обителі та вас, дорогі парафіяни цього кафедрального собору, духовного центру Православної Церкви України, з нашим спільним святом на честь Архистратига Михаїла та інших небесних сил безплотних. Також вітаю всіх з українським державним святом, Днем Гідності та Свободи, історія якого тісно переплетена з цим святим місцем, із Золотоверхим Михайлівським монастирем.

Але перш ніж перейдемо до міркувань про повчальне значення для нас святкованих подій, хочу привернути нашу спільну увагу до слів апостола Павла з Послання до Галатів, які читаються нині: «Ті, які бажають хвалитися плоттю, примушують вас обрізуватися тільки для того, щоб їх не гнали за хрест Христів, бо й самі ті, що обрізуються, не дотримуються закону, але хочуть, щоб ви обрізувалися, аби похвалитися вашою плоттю» (Гал. 6:12-13).

Раніше ми з вами, дорогі брати і сестри, вже говорили, розглядаючи слова апостола Павла, про ті суперечки, які виникли у першій Церкві щодо питання, чи слід християнам, особливо наверненим з народів язичницьких, дотримуватися обрядового старозавітного закону, головною ознакою належності до якого було згадуване у Посланні обрізання. Тож не будемо докладно зупинятися на цьому, але скажемо про те, як почуті нами слова Писання безпосередньо пов’язані з сьогоденням та з життям Української Православної Церкви, з тими скорботами і випробуваннями, яких вона зазнає.

Відомо, що слово «канон», яке часто вживається у церковній традиції, а особливо у останні десятиліття, коли точиться полеміка навколо незалежності нашої Помісної Церкви, – це слово має значення «закон, правило». Тобто коли ми чуємо «канонічний» або «неканонічний», то це означає «законний, правильний», або «незаконний, неправильний». Коли ми будемо пам’ятати це, то в полеміці перших християн, яка точилася навіть серед самих апостолів, щодо ставлення до обрядів закону Мойсеєвого, до необхідності обрізання, як ознаки завіту з Богом, ставлення до законів про чисте і нечисте тощо – у цій полеміці ми побачимо пряму аналогію з нинішнім часом. Бо ця полеміка теж була про «канонічне» і «неканонічне». Ця полеміка була про те, чи «канонічно» бути християнином, але при цьому не дотримуватися тих приписів, тих канонів, які встановили книжники і начальники народу Ізраїля.

Відповідь на це питання дає нам не лише апостол Павло, але і цілий собор апостольський, який був зібраний у Єрусалимі, про що знаємо з книги Діянь. На цьому соборі було розглянуто суперечки, що виникли, і визначено, що обрядовий старозавітний закон, правила про чисте й нечисте тощо – все це втратило своє значення, бо Христос вже прийшов і виконав все, до чого народ готувався через такі настанови. Відтак собор апостольський визначив, що заповіді Божі, які містяться в Старому Завіті та стосуються любові до Бога і до ближніх, про важливість яких свідчить і Сам Господь Ісус Христос – вони залишаються актуальними і мають бути взірцем для всіх християн, незалежно від їхнього походження. Натомість обрядовий закон втратив своє значення, і тому ніхто не повинен примушувати його виконувати.

Цим рішенням апостоли показали, що Церква Христова хоча і має власні приписи й настанови, які сукупно іменуються правилами, канонами – але живе не ними, а живе Христом, живе благодаттю Божою, повноту якої вона прийняла через Хресну жертву, смерть і воскресіння Спасителя, через сходження Святого Духа у день П’ятидесятниці. А канони, закони і правила мають підпорядковане значення. Вони служать Церкві, а не Церква служить їм, як про це говорив і Спаситель, вказуючи: «Субота для людини, а не людина для суботи; тому Син Людський є господар і суботи» (Мк. 2:27-28).

Від того, давнього часу, перенесімося думкою у нинішній і побачимо, що хоча минуло двадцять століть – сутність згаданої нами полеміки не змінилася. Сучасні ревнителі закону, якими тоді вважали себе книжники і фарисеї, тепер привласнюють собі визначення «канонічної Церкви», тобто «законної», а всіх, хто не погоджується слідувати їхнім приписам – називають «неканонічними». Підкреслю – не погоджуються не з правилами Церкви, але з тими тлумаченнями, з тим законництвом, яке сучасні книжники і фарисеї поставили вище за сутність цих самих правил, вище за Церкву.

Подивіться на них зі сторони, а вони самі нехай подивляться на себе і послухають голос власної совісті – чи справді вони виконують усі церковні канони як належить, щоби називатися «канонічною Церквою» та докоряти незгідним із ними «неканонічністю»? Відповідь буде ясною і простою: ні, не виконують.

Не виконують так само, як і давні законники, які примушували новонавернених християн триматися «передань старців», але самі їх не виконували. Тому і викриває їх Спаситель, кажучи: «На Мойсеєвому сидінні сіли книжники та фарисеї. […] За ділами їхніми не робіть, бо вони говорять і не роблять. Зв’язують важкі тягарі, які неможливо носити, і кладуть їх людям на плечі; самі ж і пальцем своїм не хочуть зрушити їх» (Мф. 23:2-4).

Десятиліттями ці законники, або «канонічні», говорили нам, що Українську Церкву ніхто не визнає і ніхто з нею не спілкується, і цим виправдовували своє відступлення від єднання з нами. Не маючи жодного достовірного звинувачення проти нас у питаннях справді важливих, якими є віровчення, устрій церковного життя, дотримання Священного Передання, вони докоряли нам тим, що ми нібито порушуємо канони – так само, як апостолу Павлу лжебрати докоряли, що він порушує закон Мойсея. Але ми ніколи не відступали від вчення Православної Церкви, від визначеного канонами устрою церковного життя. А вся наша, так би мовити, «провина» полягала лише в тому, що ми не бажали підкорятися їхній сваволі. Не бажали, використовуючи згадані раніше слова апостола Павла, щоби законники «хвалилися плоттю нашою».

І в цій суперечці, що тривала десятиліттями, Бог показав, хто правий, а хто – помиляється. Бо Вселенський Патріарх, до якого ми згідно з канонами апелювали, як до Предстоятеля нашої Церкви-Матері та до Першого Престолу серед православних, три роки тому разом із Синодом виніс рішення, якими ствердив незалежність Української Церкви. Він голосно і однозначно підтвердив те, що було відоме від початку – Московський престол підкорив собі Церкву України не за приписами правил, але свавільно і насиллям, і поклав цьому підкоренню остаточний кінець.

Але замість того, щоби послухати голосу вже навіть не нас, своїх братів, але Вселенського Патріарха, ці законники і його самого стали відкидати і осуджувати. І всіх Предстоятелів та всі Помісні Церкви, які послідували цьому доброму рішенню, вони також засуджують і збурюють проти них християн.

І роблять це так само, як колись робили ревнителі старого закону, які ходили вслід за апостолом Павлом і збурювали місцеві Церкви, навчаючи, що лише їхнє бачення є «канонічним», а проповідь апостольська – «неканонічна», бо не тримається їхніх, законницьких,  тлумачень та передань старців. Такі лжебрати, як ми знаємо, навіть апостола Петра і деяких інших з апостолів на певний час спокусили, і вони стали віддалятися від спілкування з християнами, наверненими з язичників, хоча і не відкидали спілкування з апостолом Павлом.

Дивитися також

Подібно до Петра у той час і нині деякі з Церков, не відкидаючи спілкування з Вселенським Патріархом, дочасно відсторонюються від нас. Але, маючи приклад євангельського часу, ми маємо бути впевненими, що ця спокуса промине, і єднання у спілкуванні повноти Церкви Христової відновиться в наш час так само, як воно відновилося і в часи апостолів. А новітні законники або усвідомлять свою помилку і виправляться, повернувшись до повноти єднання з усією Церквою, від якого вони свавільно віддалилися, однобічно розірвавши Євхаристійне спілкування, або остаточно відпадуть від Церкви, як сухі гілки відпадають від живої лози виноградної.

Тому, дорогі брати і сестри, сумуючи за тими, хто піддається нині спокусі законництва, яку вони оманливо називають «канонічністю», та бажаючи їм, як нашим православним одновірцям, просвітлення і повернення до істини та до повноти єдності Церкви, ми самі не будемо перейматися їхніми звинуваченнями. Не будемо перейматися не тому, що зневажаємо їх, але тому, що маємо за взірець апостола Павла і Самого Господа Ісуса Христа, які не переймалися оманливими звинуваченнями законників, але самі викривали їхню неправду.

Дорогі брати і сестри!

Сьогодні ми святкуємо Собор Архистратига Михаїла та інших небесних сил безплотних, вшановуючи нашого небесного покровителя, начальника ангельських воїнств, заступника усіх, хто бореться зі злом і неправдою, Архангел Михаїл є не лише патроном посвяченого його імені цього Золотоверхого собору і монастиря, але також покровителем і нашого Києва, столиці України. Цей духовний зв’язок, про який знаємо віддавна, в новітній історії був засвідчений двома подіями, кожна з яких тісно переплелася і з цим монастирем, і з нашим кафедральним собором, і з днем церковного свята. Бо дві революції, початок яких Україна нині спільно святкує, як День Гідності та Свободи, розпочалися сьогодні, в день Собору Архистратига Михаїла. Обидві вони були спрямовані проти омани, проти неправди, яку тодішні можновладці хотіли покласти в основу життя нашої держави. Але народ повстав проти цієї омани так само, як на початках світу Архистратиг Михаїл повстав проти омани диявола, боровся з ним і скинув його.

Ці приклади та цей символічний зв’язок надихають нас і тепер боротися з неправдою, боротися за мир і єдність України, боротися за єдність Української Православної Церкви. І ми віримо, що досягнемо у цій боротьбі перемоги, бо ми боремося за правду, за гідність та за свободу. З нами сила благодаті Божої, з нами Архангел Михаїл і воїнство небесне, з нами собори святих землі Української. Тож нехай милістю Господньою та молитвами і заступництвом святих звершиться все на благо Церкви та України, про що ми завжди молимося, а особливо усердно – в день нинішній.

Амінь.

Джерело: Пресслужба Патріархі

Переглянути коментарі (0)

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

© 2015-2021 Всі права захищені. Політика конфіденційності файлів та Cookie

Developed by Novik.fun

Прокрутіть до початку