Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Сердечно вітаю всіх зі святом Вознесіння! Воно нагадує нам про євангельську подію, яка позначає завершення земного служіння Спасителя. Водночас Вознесіння Христове є сполучною ланкою між Його воскресінням з мертвих та П’ятидесятницею – сходженням на учеників і апостолів Духа Святого і народженням новозавітної Церкви.
«Краще для вас, щоб Я пішов, – говорить Господь апостолам. – Бо, якщо Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас» (Ін. 16:7). Отже, Христове Вознесіння з плоттю на небеса є не просто певною переміною місця, але однією зі спасительних дій, які Господь звершує заради оновлення людства, заради визволення нас від влади зла. Бо завдяки плодам викупної жертви відкривається можливість прийняття людиною Святого Духа.
Як і все, що здійснив Син Божий з волі Отця – втілення, навчання Євангелію та чудеса, хресні страждання, смерть і воскресіння – як все це, так і Вознесіння відбувається не задля Нього Самого, а заради нас. Адже за Божественною природою, як Син Небесного Отця, Господь невідлучно перебуває повіки в єдності Святої Тройці. Ані втілення, ані смерть, ані Вознесіння не перемінюють нічого в Божестві, бо воно – незмінне. Переміна, яка відбувається через Вознесіння, стосується людської природи Христа, стосується того людського, що Він прийняв у єдність Своєї Божественної Іпостасі в тайні втілення.
Спаситель у Євангелії каже: «Ніхто не сходив на небо, тільки Той, Хто зійшов з небес, Син Людський, Сущий на небесах» (Ін. 3:13). Сходження на небо означає не просто переміну місцезнаходження або певне переміщення в просторі, адже і небо, про яке йдеться – не тільки і не стільки те, що ми бачимо над головою. Це сходження означає внутрішню сутнісну переміну, яка відбувається з людською природою.
Безперечним є те, про що свідчить нам Євангеліє і про що ми зараз чули з читання: перед очами численної громади учеників Господь піднявся від землі в небо та зник від їхнього погляду. Однак небо в біблійній мові означає не лише масу повітря над земною поверхнею. Воно також є іменуванням духовного, невидимого, вишнього виміру буття. Наприклад, Царство Небесне є не якоюсь державою, яка розташована понад хмарами, але певною протилежністю всьому тому способу буття людства, яке бачимо на землі. Отцем Небесним Бога називаємо для того, щоби підкреслити невимовну і невимірювану вищість Його над нами і над усім земним. Небо, в якому звершується воля Божа, про що нагадуємо собі, коли промовляємо молитву Господню, – це світ духовний, світ ангелів, в якому воля Вседержителя здійснюється без перешкод чи спротиву.
Отже, окрім видимого неба, в простір якого піднявся, вознісся Господь Ісус Христос перед очами учеників, йдеться також про небо духовне, про вимір, пов’язаний з Божественним буттям.
Саме цей аспект підкреслюється словами Євангелія, що Христос після розмови з учениками «вознісся на небо і сів праворуч Бога» (Мк. 16:19). Що означають ці слова? Вони означають, що в божественній природі не відбулося переміни, але переміна відбулася для природи людської: через Вознесіння для неї відкрилося особливе, таємниче, але реальне єднання з божеством. Не може змішатися сотворене з несотвореним, тимчасове й вічне, але через Особу Сина Божого, Який стає Сином Людським, долається сутнісна відстань між двома природами. Не зникає, не стирається, але таємничо долається. Як Син Божий, Господь завжди, відвічно і повіки перебуває з Отцем і Святим Духом. Але як Син Людський, Він звершує те, чого не було: не тільки в Собі Самому, але в природі людській звершує переміну, очищує і оновлює її, роблячи кожну людину здатною до причасності Богу, до таємничого входження в Божественне, вічне буття.
Через Христа, Який плоттю, Своєю людською природою «сів праворуч Бога», і всяка людина, яка вірує в Нього, здатна зійти на небеса і бути «праворуч Бога», тобто у найтіснішому, на скільки це можливо для нашої природи, єднанні з Ним.
«Хто Мені служить, нехай за Мною йде; і де Я, там і слуга Мій буде. І хто Мені служить, того вшанує Отець Мій» (Ін. 12:26) – каже Спаситель. Христос вознісся на небеса, Він сів праворуч Бога. Отже, за Його словом, за Його обітницею, і всякий, хто йде за Ним, хто служить Йому – має з Ним місце на небесах.
Відтак свято, яке вшановуємо ми нині, має не лише нагадати про події, описані в Євангелії, але також і спонукати нас пам’ятати, що кожен покликаний Спасителем увійти на небеса. В силу нашої природи та обставин життя ми знаємо земне буття, а небесне для нас – предмет віри, очікування. Однак саме про небесне буття Спаситель каже, як про наш істинний дім. Тут, на землі, ми лише подорожні. Все, що ми маємо тут – тимчасове. І навіть сам світ, як ми знаємо з пророцтв Писання, прийде до завершення і зникнення. А небесне буття є вічним, і Христос, Який Сам вознісся на небеса, кличе до Себе і нас. Він прихиляє небеса до нас. Він робить нас здатними підноситися, підніматися в невимовний вимір вічного буття. І все це – плід в тому числі й Вознесіння, яке ми сьогодні урочисто вшановуємо.
Господь вознісся, але це в жодному разі не означає Його відхід чи зникнення. Завдяки переміні, що сталася в людській природі, завдяки її таємничому єднанню з божеством, стала можливою повсякчасна реальна присутність Христа і серед нас, і в нас самих. Ми не бачимо Його тілесними очима, як бачили Його апостоли до Вознесіння, але вірою ми знаємо, що Він – не далеко, не на незміримій відстані, але з нами і серед нас.
Нинішнім святом завершується сорокаденне вшанування Пасхи Господньої. Як Господь протягом сорока днів після воскресіння являвся Своїм ученикам, так і ми протягом сорока днів прославляли Його перемогу над смертю. Як апостолам Спаситель заповідав очікувати зішестя Святого Духа, так і ми, завершивши великоднє торжество, розпочинаємо духовне приготування до П’ятидесятниці, до дня Святої Тройці, який настане за десять днів.
У важких, трагічних умовах страждань, війни, болю зустрічаємо цього року ми святкові дні. Але зміст того, що ми вшановуємо, нагадує нам істинність слів Спасителя: «У світі зазнаєте скорботи, але мужайтесь: Я переміг світ» (Ін. 16:33). Тож нехай радість, яку приносить нам Вознесіння, усвідомлення того, що і для нас відкриті оселі Небесні, знання про те, що ми не полишені на самоті, але з нами і серед нас – Христос, допомагають долати усі виклики й труднощі.
Богу нашому слава на віки віків! Амінь.
