Зараз читаєте
Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в неділю всіх святих

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в неділю всіх святих

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

У перший після П’ятидесятниці недільний день Православна Церква вшановує всіх святих, які від віку Богові догодили. У такий спосіб вона засвідчує ті плоди, які приносить людям сходження Святого Духа. Плоди, до осягнення яких, завдяки Хресній жертві та Воскресінню  Спасителя, покликані не окремі чи поодинокі, але всі й кожен. Однак не всі і не однаковою мірою їх отримують. Бо від Триєдиного Бога благодатні дари подаються невичерпно, виходячи з незміримого і вседосконалого джерела. Але кожна людина приймає чи відкидає ці дари особисто. Тому для одних, які приймають дари духовні, ця Божа щедрість є джерелом спасіння, а для інших, які ці дари відкидають – приводом до осудження.

Так говорить і Спаситель, про що читаємо у 15-ій главі Євангелія від Іоана: «Якби Я не прийшов і не говорив їм, то не мали б гріха; а тепер не мають виправдання за гріх свій. … Коли б Я не творив серед них діл, яких ніхто інший не створив, то не мали б гріха; а тепер і бачили, і зненавиділи й Мене, і Отця Мого» (Ін. 15:22,24). Тож ніхто не може залишитися безстороннім, як і Божий дар не залишиться ні для кого з нас без наслідка: якщо приймемо його, то досягнемо блага, якщо відкинемо – будемо осуджені.

У всякого дару є дві сторони – та, яка обдаровує і та, яку обдаровують, той, хто подає, і той, хто приймає. Від дарувальника залежить, щоби виявити щедрість і любов та засвідчити їх через дар. Але користь для того, кому подається дар, він принесе лише тоді, коли буде прийнятий і вжитий на благо.

Як це відбувається, ми можемо зрозуміти з двох євангельських притч – про сіяча і про таланти. Сіяч сіє зерно щедро, але від землі, на яку воно впаде, залежить, чи посіяне буде плідним і скільки плоду принесе. Також і господар, коли дає таланти своїм слугам, кожному з них у такий спосіб дає можливість здобути більше. Однак лише від дбайливості та щирості слуг залежить – вжити отримані таланти для примноження чи закопати їх у землю.

Святість є однією з властивостей Божих. У книзі Левит сказано: «Освячуйтеся і будьте святими, бо Я [Господь, Бог ваш] святий; […] Будьте святими, тому що Я святий» (Лев. 11:44-45). А слова псалма закликають: «Возносьте Господа Бога нашого і поклоняйтеся на горі святій Його, бо Святий Господь, Бог наш» (Пс 98:9). Про це нагадує також і апостол Петро у своєму Першому соборному посланні, кажучи: «Улюблені, підперезавши стегна розуму вашого, пильнуючи, майте досконалу надію на благодать, що подається вам у явленні Ісуса Христа. Як слухняні діти, не потурайте похотям, що були в час вашого невідання, але, за прикладом Святого, Який покликав вас, і самі будьте святі в усіх вчинках. Бо написано: “Будьте святі – бо Я святий”». (1 Пет. 1:13-16).

З почутого можемо переконатися, що природна властивість Божа, святість, є не лише тим, що існує ніби саме в собі, але вона також є спонуканням для людини, як творіння Божого. Людина, як ми знаємо, створена на образ Божий. І часто ми можемо почути цю істину поруч з твердження про людину, як Божу подобу. Слова «образ і подоба Божа» так часто вживаються щодо людини, що багатьма сприймаються ніби як синоніми, як повторення одного й того самого.

Насправді ж ці визначення є близькими, але не тотожними, вони засвідчують повноту істини, але вказують на різні її аспекти. Образ Божий – це те, що є в людині від самого акту сотворення, що вкладене Творцем в саму її природу. Це та сторона дару буття, яка залежить від Всещедрого Бога і не залежить від нас самих. Бо не ми даємо самі собі життя, не ми наділяємо себе волею, розумом і почуттями – все це є від Бога і в цьому ми, як творіння, є відображенням нашого Творця.

А ось подоба – це те, що залежить саме від кожного з нас особисто. «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:36); «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5:48) – чуємо ми з Євангелія заклик Спасителя. Здатність до такої богоподібності закладена у нашу природу, як в образі міститься відбиток відображуваного. Однак лише особисто від кожного з нас залежить, як ми використаємо цю здатність. Чи справді уподібнимося Богові, чи справді будемо милосердні, як Він, досконалі, як Він. Від нас залежить, чи не всохне зерно істини і благодаті, посіяне у душі нашій, чи не буде воно заглушене терням спокус, чи не буде викрадене дияволом, чи стане плідним і як багато плоду принесе.

Тому всі ми є образом Божим, але не всі є подібні до Бога. Святість якраз і є та ознака, та природна властивість Творця, яку Він бажає щедро вилити на нас, як на Своє творіння, щоби і ми були святими за даром і благодаттю, як Бог наш є святим за природою, і в святості осягнули благо.

Ми з вами, дорогі брати і сестри, звикли до того, що словом «святість» позначається найперше моральна досконалість, певна взірцевість. Бо на прославлених Церквою святих ми дивимося, як на зразок і приклад для наслідування. Так нас навчає і Священне Писання, уривок з якого, а саме – частину з 11-ї та 12-ї глав Послання апостола Павла до Євреїв – ми сьогодні чуємо під час Богослужіння. Апостол цими словами вказує на перемоги одних святих і на страждання й терпіння інших, спонукаючи слухачів наслідувати їхній приклад, щоби у скорботі – не зневірятися, у час приниження – не віддатися відчаю, а в перемозі – не забувати, що всяке благо – дар від Бога.

Тож цілком вірно і духовно корисно нам брати приклад зі святих, з праведників, з тих, хто у своєму житті уподібнювався до Бога. Саме для цього Церква і прославляє не лише Бога, але і святих Його, бо в них вона бачить відображення Божественної святості та досконалості.

Єдиним джерелом святості, як сказано вже було раніше, є Бог, бо Він святий за Своєю природою. Але ті, хто уподібнюються Йому, хто виконує волю Його, хто очищає храм душі своєї, щоби він став оселею Духа Святого – вони теж стають святими. І тому коли ми беремо з них приклад і слідуємо їхнім настановам – ми теж стаємо на шлях святості, стаємо причасниками її.

Коли ми вночі підведемо очі у безхмарне небо, то можемо там побачити сяючий Місяць. Сяє він яскраво, але можемо бачити, як частково закриває його темрява і, зрештою, весь він стає темним. Чого може нас навчити цей приклад, який кожен маже бачити над собою?

Місяць сяє яскраво і від його сяяння вночі певною мірою освітлюється навіть земля. Але всі ми добре знаємо, що сам в собі Місяць не має джерела світла. І сяяння його – це лише відображення сонячного світла, яке відбивається від його поверхні. А коли між Місяцем і Сонцем стає наша планета, то вона частково і навіть повністю закриває диск Місяця і тим самим перешкоджає його сяянню.

Те саме стосується і кожного з нас. Знаємо з Писання, що Бог є світло. І від цього Світла, яке освітлює нас, і ми здатні стати світилом. Наповнюючись дією благодаті Святого Духа, уподібнюючись Творцеві – ми самі стаємо святими, стаємо світильниками, як до цього нас закликає Спаситель, кажучи: «Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5:16). «Праведники засяють, як сонце, в Царстві Отця їхнього» (Мф. 13:43) – свідчить Господь, Який Сам преобразився перед учениками Своїми, показавши, що і людській, сотвореній природі є можливим просяяти світлом Божественної слави.

Дивитися також

Але наповнитися світлом і сяянням ми здатні лише тоді, коли ніщо не стає між нами і Богом. Бо якщо якісь з осіб або речей світу цього, навіть і добрі самі в собі, стають для нас на місце Господа, заступають Його, якщо їм віддаємо першість – то ми втрачаємо належне єднання з Джерелом світла. Якраз про це нам і нагадують слова з Євангелія від Матфея, які можемо чути за літургією. Тоді ми уподібнюємося до Місяця, який від Сонця закриває земна куля. І чим більше Земля стає між ними двома – тим меншим є сяйво від Місяця.

Повертаючись до сказаного раніше та у зв’язку з наведеною аналогією маємо усвідомити важливість святості не лише як моральної взірцевої досконалості, але за первісним значенням цього слова – як відокремленості від речей світу цього. Бо біблійне слово «святий» первісне своє значення має саме як «виокремлений, виділений».

Бог є святим тому, що в світі немає нічого і нікого, як Він. Бог всюди присутній – але ні з чим не змішується, як світло від сонця осяює землю і всі речі на ній, але не змішується з ними.

До такої виокремленості, чистоти і свободи від речей світу цього Бог закликає і нас. Ми існуємо в світі – але не повинні віддавати йому своє серце, не повинні бути зв’язаними від нього, не повинні змішуватися з ним. Саме такою є ознака святості – перебуваючи в світі, бути вільними від нього, залишаючись творінням – уподібнюватися Творцеві.

Тож, дорогі брати і сестри, вшановуючи сьогодні пам’ять усіх святих, які від віку Богу угодили, прославлених і невідомих, ми не лише віддаємо їм належне, як моральним взірцям, але і отримуємо спонукання самим досягати святості. Досягати її не заради того, щоби нас після смерті вшановували і прославляли, як ми шануємо і славимо угодників Божих, але заради виконання заповіді Божої. Бо святість означає для нас спасіння і вічне блаженне життя.

Амінь.

Джерело: Пресслужба ПЦУ

Переглянути коментарі (0)

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

© 2015-2021 Всі права захищені. Політика конфіденційності файлів та Cookie

Developed by Novik.fun

Прокрутіть до початку