Зараз читаєте
Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в шосту неділю після П’ятидесятниці

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в шосту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня маємо можливість через роздуми над читанням з 12-ої глави Послання апостола Павла до Римлян звернути увагу на низку чеснот, до втілення яких у власному житті повинен прагнути всякий християнин.

Найперша з них – смирення. У початкових віршах цієї глави апостол настановляє: «За даною мені благодаттю, кожному з вас кажу: не думайте про себе більше, ніж треба думати; але думайте скромно, в міру віри, яку Бог приділив кожному»  (Рим. 12:3). «Думайте про себе скромно, не більше, ніж треба» – застерігає святий Павло, бо знає, що корінь усіх гріхів – гординя. Тому і смирення, як чеснота, яка протистоїть гордині, є такою важливою.

В чому ж полягає гординя, а в чому – смирення? Гординя полягає в тому, щоби думати про себе більше, ніж належить, тобто оцінювати себе вище, ніж чим ми є насправді. Яскравий приклад гордині являє диявол. Він був найвищим серед ангелів, мав від Бога численні дари і був наділений могутньою силою. Але замість того, щоби дякувати Богові за все це та розуміти, що і його положення, і сила, і могутність є лише дар Творця, і дано цей дар, щоби примножувати добро в служінні Господу, – цей найвищий ангел помислив про себе так: «Моя могутність рівняє мене з Богом. Чому я маю служити Йому, якщо сам можу бути як бог?»

Отак помисел про себе, що ти є більший, ніж це є насправді, стає основою гордині. І на цій основі виникає відвернення від Бога, розрив з Ним. Замість Творця, Якому справедливо належить у бутті всякого творіння перше місце, таке  творіння – чи ангел, чи людина – ставить на перше місце самого себе. Гординя спонукає людину думати про себе, що вона і є бог. Згадайте, що саме цим змій спокусив наших прабатьків: думкою, що вони можуть стати як боги, коли порушать заповідь Творця та з’їдять заборонений плід.

В цьому і полягає особлива небезпека гордині – вона знаходить виправдання і підтвердження у тому, що насправді є, але що усвідомлюється викривлено. Чи мав Денниця, світлий ангел, могутність, силу, владу, чи стояв вище за інших ангелів? Так, справді він мав усе це. Але від кого він це мав: від самого себе чи від Бога? Від Бога, який є Творцем всього сущого. І доки Денниця служив Богові, був покірним Його волі – залишався благим ангелом. А коли помислив сам про себе, що всі ці дарування і досягнення є його власні, що його мудрість, велич, могутність, високе положення, є наслідком його особистих досягнень, а не походять від милості Божої – тоді він відпав і став сатаною та дияволом, тобто наклепником і противником.

Так і людина. Вона має від Бога і дар розуму, і силу, і владу творити великі діла, преображаючи світ навколо. Думкою людина здатна проникати у таємниці світобудови, підкорювати стихії і ставити їх на служіння собі. То хіба людина, яка здатна і піднестися понад хмари у космос, і споглядати невидимі оком атоми, яка з праху земного будує величні міста, яка подорожує і в повітрі, і під землею, долає хвороби, спонукає землю примножувати плоди та робить надзвичайні винаходи – хіба вона не богоподібна?

Так, вона богоподібна! Це є істина, сповіщена для нас Божественним одкровенням. Але уважно обміркуймо це: якщо людина богоподібна, то з необхідністю повинен бути Первообраз, основа, зразок цієї подібності. Бог- Творець є таким і зразком, і джерелом, і основою. А коли людина, бачачи всю свою велич та могутність, думає про себе більше, ніж вона є, коли вона, як давній Денниця, хоче стати богом без Бога через порушення Його заповіді – то втративши зразок вона сама стає нічим! Якщо над нами немає Бога, то наша богоподібність – пустота, вона – дім без фундаменту, вона – джерело без води, сонце без світла. Бо насправді без Бога ми є порох та попіл – те, з чого ми взяті та до чого внаслідок гріхопадіння людства через смерть і повертаємося.

Тому спостерігаючи як правду, як істину все те, що ми, люди, маємо – не слід нам впадати у спокусу гордині та уподібнюватися дияволу, думаючи, що все, наявне у нас і досягнуте нами – є наша власність, виключно наш здобуток, а не дар Божий і плоди цього дару. Власне про це і нагадує нам апостол Павло, коли каже: «Думайте про себе скромно, не більше, ніж треба». Тобто з одного боку не заперечуйте і не занедбуйте тих дарів, які ви маєте, не закопуйте своїх талантів у землю – але і не величайтеся тим, що маєте і чого досягли, бо все добре, що є в людині та навколо неї – від Бога.

Власне це і є смиренням – бачити і знати правду, але не величатися нею, а дякувати за все Богу. І пам’ятати, що лише Він – джерело добра, лише від Нього ми маємо і життя, і дихання, і все, а тому маємо коритися Його волі та покладатися на Нього одного.

Маючи ці істини, як основу, апостол Павло навчає нас не забувати, що всі ми – не окремі, замкнені самі у собі атоми буття, а частини єдиного таємничого тіла Церкви, яке є Тіло Христове. «Бо, як в одному тілі маємо багато членів, але не всі члени виконують однакові дії, так багато нас становимо одне тіло у Христi, а окремо один одному є члени» (Рим. 12:4-5) – пише апостол до Римлян. Цей образ тіла нагадує кожному з нас, що яким би важливим чи навпаки – незначним, почесним серед людей чи безславним, видатним або непримітним не було би те, до чого ми покликані, – все це перед Богом є однаковим, бо Він дивиться на сутність, а не на зовнішність.

Прибиральниця, яка старанно дбає про чистоту, сміттяр, який очищає від непотребу наші оселі, вантажник, який дбайливо працює, щоби перемістити речі у призначене для них місце, водій, який з повагою до інших та обережно і у згоді з правилами веде свій автомобіль, кухар, який від душі бажає нагодувати добрими стравами, щоби люди могли вгамувати голод і спрагу – всі вони не менш цінні в очах Божих, ніж відомі та прославлені подвижники, мудреці чи правителі. І часом ті, хто робить речі нібито не дуже значні та не особливо почесні, перед Богом мають більшу славу, ніж ті, кого особливо цінують у світі цьому – як прославлена була Христом вдовиця, дар якої, хоча зовнішньо і був дрібною монетою, але Спасителем був відзначений як найбільший серед усіх.

Апостол Павло перелічує багато добрих діл, які може і повинна робити людина в міру поданих їй від Творця дарів. Але всі ці різноманітні діла поєднані однією спільною ознакою – любов’ю. Як гордість породжує егоїзм, тобто любов, яка замикається сама в собі, так смирення породжує любов справжню, діяльну, жертовну, спрямовану на добро для ближніх. Тому коли людина дбає про інших, служачи їм від того, що сама має – чи від праці розуму, чи від діл рук своїх – то вона справді уподібнюється Богові, Який служить всім щедро, не заради відплати, але через любов.

Дивитися також

Так наставляє нас і апостол, кажучи: «Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло, прихиляйтеся до добра» (Рим 12:9). Тобто, любов справжня не повинна бути спрямована лише до тих, хто нас любить, або від кого ми очікуємо отримати вигоду, або кого боїмося, як більш сильних, але має бути спрямована до всіх. Однак ця любов до ближніх не означає нашої сліпоти чи нечутливості до розрізнення зла від добра. Ми повинні любити всіх, але не повинні любити зло і гріх, який чинять ближні. Як і Бог наш любить всіх людей, але саме через цю любов карає гріхи, бо вони ведуть до вічної загибелі, від якої Господь бажає нас спасти.

Тому коли ми викриваємо та осуджуємо гріхи й пороки – ми робимо добру справу, як добре діло роблять батьки і вчителі, коли вказують дітям і учням на їхні помилки, негідну поведінку чи небезпечні вчинки.

«Нікому не відплачуйте злом за зло, але дбайте про добро перед усіма людьми. Якщо можливо і залежить від вас, перебувайте в мирі з усіма людьми. […] Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром» (Рим. 12:17-18,21) – таку узагальнену настанову дає нам апостол Павло, підсумовуючи сказане перед цим детально. Він нагадує, що коли на зло відповідатимемо злом, то не поборемо його, а лише примножимо. А коли злу протиставлятимемо добро – тоді зло буде справді переможене.

Тож, дорогі брати і сестри, нехай слова Божественної премудрості, викладені у 12-ій главі Послання апостола Павла до Римлян, будуть нам дороговказом на шляху зростання у чеснотах і боротьби зі злом у самих собі та в навколишньому світі. Звіряймо з ними своє життя, виправляймо його за накресленим у Писанні зразком, і тоді ми зможемо досягнути добрих плодів у віці цьому для себе та ближніх, а найголовніше – досягнемо спасіння та вічного блаженного буття у Царстві Небесному.

Амінь.

Джерело: Пресслужба ПЦУ

Переглянути коментарі (0)

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

© 2015-2021 Всі права захищені. Політика конфіденційності файлів та Cookie

Developed by Novik.fun

Прокрутіть до початку