Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Сердечно вітаю вас зі святом Обрізання Господа нашого Ісуса Христа, а також з днем вшанування пам’яті двох великих святителів – Василія, архієпископа Кесарії Каппадокійської, та Петра Могили, митрополита Київського, Галицького і всієї Руси.
Чому ми, християни, вшановуємо Обрізання Господнє? Для цього є кілька причин.
Першою є та, що це – важлива подія, описана у Євангелії. Приписом закону Божого було визначено, що всяке дитя чоловічої статі в народі Ізраїля на знак долучення до завіту з Господом мало бути обрізане на восьмий день після народження. Разом з цим дитині нарікалося ім’я. Таким чином відзначалася нова особистість, бо власне ім’я дається для розрізнення особи серед всього роду людського. І на цю особу поширювалися обітниці, дані Богом у Старому Завіті нащадкам Авраама, а також покладалися обов’язки, визначені законом, даним через Мойсея.
Євангеліє для того згадує про обрізання Сина Діви Марії та наречення йому імені Ісус, про яке завчасно було сповіщено Йосифу Обручнику ангелом, щоби підкреслити, що Месія, Який народився, належить до народу Ізраїля і приймає на себе все, приписане законом.
Внаслідок цього згадувана подія має і моральний аспект: Господь, хоча і Сам є законодавцем, але не змінює для Себе закон. Він Сам виконує те, чого вимагає від інших, подаючи цим приклад для нас.
Бо як часто людина вимагає від інших одного, а для себе застосовує інші правила. Для інших вона готова бути безжальним суддею, але до себе самої людина переважно дуже милосердна і поблажлива та знаходить виправдання для власних гріхів і порушень. Господь особисто показує приклад того, що слід дотримуватися тих правил, які визначаєш для інших, і цим навчає нас чинити так само.
Іншим аспектом події є те, що обрізання стосується в першу чергу тілесної природи Спасителя, як Сина Людського. Цим стверджується, що втілення Сина Божого сталося істинно, що тіло Христове було не примарним, але мало істинні плоть і кров, тобто було таким, як і у всіх людей.
Важливість цього ствердження полягає в тому, що в час Давньої Церкви поширювалися неправдиві вчення, які мали коріння у грецькій філософії, що нібито втілення Сина Божого було лише уявним. Що Він ніби лише здавався людиною, але насправді залишався духом.
Причиною таких міркувань було зневажливе ставлення низки філософів до матеріального світу як до прояву хаосу і зла. Лише дух вони вважали справді достойним шанування. Тому для послідовників цих філософських уявлень була незрозумілою проповідь Євангелія про істинне втілення Бога і вони намагалися цю проповідь перетлумачити, вигадуючи різні єретичні пояснення. Але євангельська розповідь заперечує такі оманливі мудрування. І ми, святкуючи Обрізання Господнє, стверджуємо, що Господь правдиво воплотився від Духа Святого і Марії Діви і став істинною людиною.
Звершуючи нинішнє свято ми також повинні згадати про те, що обрізання було пов’язане з обітницями і приписами Старого Завіту. І хоча Христос, як Він Сам засвідчив, прийшов сповнити цей Завіт, здійснити сказане у законі, водночас Господь, як законодавець, дав людству Завіт Новий. І як знаком Старого Завіту для людини було обрізання, так знаком входження з Богом у Завіт Новий є хрещення.
Про це багато свідчить нам Писання і, зокрема, Послання апостола Павла. Апостольський собор у Єрусалимі, про рішення якого сказано в книзі Діянь, визначив, що обрізання перестало бути обов’язковим і втратило своє значення разом зі Старозавітнім обрядовим законом. Апостол Павло ж багато разів у Посланнях пояснює, що завдяки Новому Завіту ані наявність обрізання, ані його відсутність для християн вже не мають жодного значення.
Тож духовно нинішнє свято нагадує нам не лише про давні події, але і про наш особистий завіт із Богом, який кожен з нас, християн, приймає через таїнство хрещення. Через це таїнство ми стаємо частиною Церкви Христової, дітьми Божими, спадкоємцями обіцяного праведникам Царства Небесного і вічного життя. Разом з цим ми приймаємо на себе зобов’язання, визначені Божим законом. Тож хоча сам давній обряд, який було виконано над Богонемовлям, Новозавітною Церквою вже не здійснюється, але спогад про євангельську подію, який ми нині маємо, зобов’язує нас до усвідомлення наших обітниць перед Богом, даних при хрещенні особисто чи через хресних батьків.
Дорогі брати і сестри!
Сьогодні ми, орім згаданого свята, вшановуємо також пам’ять двох великих ієрархів: архієпископа Кесаріїї Каппадокійської Василія та нашого першосвятителя Митрополита Київського, Галицького і всієї Руси Петра Могили. Вони служили у різний час – у IV та XVIІ століттях відповідно. Але бувши натхненні Духом Святим, вони звершували дуже подібну справу: сприяли розвитку християнського богослов’я, боролися з неправославними мудруваннями та захищали від нападів сильних світу цього Церкву Божу, впорядковували богослужіння, дбали про духовний розвиток чернецтва. Обидва ієрархи упокоїлися у порівняно молодому віці, не досягши навіть п’ятдесятиліття. Однак потрудилися вони так багато і плідно, що Церква з особливим шануванням ставилася до них вже за земного життя, а після упокоєння прославила у лику святих.
Тож нехай їхніми молитвами зміцнюється віра Православна і Церква Христова, а єресі, оманливі мудрування і розділення нехай згасають і припиняються.
Окрім цього нині ми з особливим молитовним проханням звертаємося до святителя Петра Могили, який також був і архімандритом Лаври Печерської. Ви знаєте, дорогі брати і сестри, що тиждень тому вперше за багато років у соборному храмі Лаври лунала молитва українською мовою. Богослужінням на честь Різдва Христового ми розпочали справу оновлення нашої великої святині та очищення її від темного духу вбивчої ідеології «русского міра».
Справа ця є важливою і для самого монастиря, і для Української Церкви, і для нашого народу. Тому ми будемо продовжувати її, і з радістю хочу повідомити, що на свято Богоявлення, Хрещення Господнього, як Священноархімандрит Лаври я буду очолювати літургію і освячення води у соборному храмі обителі Печерської.
Однак, окрім зусиль, які ми можемо докладати, як люди, нам потрібна і духовна допомога та підтримка. Тому в цей день ми особливо звертаємося до святителя Петра, як одного з духовних очільників обителі Печерської, з молитвою і просимо: святителю отче наш Петре, перед Престолом Всевишнього Бога ти нині предстоїш – моли Його за Київ, престольне місто твоє, і за всю Русь-Україну, для якої ти був добрим архіпастирем, щоби скоро вороги, які терзають державу і народ український, були переможені та вигнані із землі нашої.
Моли Господа і Пресвяту Владичицю Приснодіву Марію, обителі Печерської покровительницю, благословити добру справу оновлення великої Лаври Київської, щоби як було у давній час, так і нині монастир цей став істинним світильником віри, побожності, подвигів духовних та просвітництва християнського, щоби прославилося ім’я Всевишнього Бога, задля Якого ти добре потрудився і Який небесною славою тебе увінчав – Отця і Сина і Святого Духа, нині, повсякчас, і на віки віків.
Амінь.