Зараз читаєте
Проповідь Митрополита Епіфанія в сьому неділю після Пасхи та в день пам’яті отців Першого Вселенського собору 2022 р.Б.

Проповідь Митрополита Епіфанія в сьому неділю після Пасхи та в день пам’яті отців Першого Вселенського собору 2022 р.Б.

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні, у переддень свята П’ятидесятниці, коли за тиждень ми будемо прославляти сходження Святого Духа на учеників і апостолів Христових та народження новозавітної Церкви, згадується пам’ять отців Першого Вселенського собору в Нікеї, що відбувся 325 року. Спогад цей тісно пов’язаний зі словами Писання, які тепер звучали з книги Діянь та з Євангелія від Іоана, і в яких йшлося про утвердження істинної віри.

Така, правдива, істинна віра є джерелом вічного життя. «Це ж є життя вічне, щоб пізнали Тебе, Єдиного Істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа» (Ін. 17:3) – каже Сам Спаситель в молитві до Отця.

Тут хочу пригадати всім нам попередні недільні дні, коли читання з Євангелія вказували нам на приклади віри. Ми чули про зцілення розслабленого, про навернення жінки самарянки, а минулого тижня – про зцілення сліпонародженого. Всі ці події поєднані спільною істиною: щира, відкрита, звернена до Бога душа, серце, яке прагне пізнання істини – отримують бажане. Господь являє Себе тим, хто справді Його шукає, Господь відкриває Себе тим, хто дійсно бажає пізнати Його, Господь подає благодать тим, хто має віру в Нього.

Здатність пізнавати Бога Він, як Творець, вклав у саму природу людини. Але цю природну здатність, як і кожен Господній дар, ми виявляємо чи занедбуємо особисто. Людина сотворена за образом Божим, тому через пізнання самої себе, через пізнання навколишнього світу, вона від природи є здатною підніматися до осягнення вищого одкровення істини. У такий спосіб, наприклад, пізнавала істину свята великомучениця Варвара – споглядаючи з вікна башти, в якій її оселив батько, вона прийшла до висновку, що величний і прекрасний світ, що лежить перед її очима, не може бути сотворений язичницькими богами, але має бути Бог істинний, вищий за поганських ідолів.

Такий шлях пізнання богослови називають природним одкровенням, коли через навколишнє творіння і через нас самих, як його частину, ми доторкаємося до одкровення Божественної істини так само, як читач через книгу доторкається до мудрості автора, глядач у картині бачить дарування митця, слухач через музику відчуває талант композитора. Так і ми, коли з відкритим серцем дивимося на сотворений світ – здатні відкривати через нього премудрість Творця, Його всемогутність та благість.

Однак природне одкровення не є достатнім саме собою: воно є ніби вікном у світ духовного буття, ніби дверима до повноти пізнання. Таку повноту подає нам лише те одкровення, яке перевершує природу – безпосереднє одкровення від Бога. Свята Варвара, про яку ми згадували, ставши на шлях пізнання істини через споглядання краси творіння, довершила це пізнання у отриманні християнської науки спочатку від дівчат-однолітків, а потім – від священника. Так само прагнення до пізнання істини особисто Син Божий задовольнив, відкривши Себе, як очікуваного Месію-Спасителя, жінці самарянці та зціленим сліпцю і розслабленому.

Світ навколо нас – один і той самий, однак цілком очевидно, що не всі, хто бачить його, наповнюються пізнанням таємниць Божих. Одкровення Господнє, Його закон, Його вчення Євангелія – одне, однак не всі, хто читають заповіді, хто чує про настанови Євангелія, через це наближаються до пізнання істини.

Для того, щоби одкровення було в кожному з нас справді плідним, нам необхідно зігрівати, примножувати, плекати правдиву віру. Пригадаймо, як свідками однієї й тієї самої події, зцілення сліпого від народження, були різні люди. Одні з них через цю подію зміцнилися у вірі, а інші, фарисеї, шукали різні способи витлумачити її на догоду власним переконанням. Подія – одна, а сприйняття її – різне, для відкритих серцем – на спасіння, а для запеклих і закам’янілих душею – на осудження.

Усвідомлюючи все це ми можемо зрозуміти, що не будь-яка віра веде до пізнання істини, не всяка віра є спасительною. Фарисеї, які називали Господа Ісуса Христа грішником, теж мали віру, але віра їхня була у власні переконання. Вони більше довіряли своїм вчителям, вірили більше тлумачам і коментаторам закону, ніж його автору – Богові. І язичники вірять у силу ідолів, і чарівники – у могутність заклинань та амулетів, і атеїсти – у всесильність науки та розуму. Таку хибну віру справедливо називаємо також марновірством. Бо хоча за зовнішністю вона схожа з вірою істинною, однак за сутністю цілком відрізняється від неї, є марною, безплідною.  Так само шкідливий кукіль, посіяний ворогом на полі, відрізняється від доброї пшениці. Паростки їхні подібні, але плоди – цілком протилежні.

Про таку хибну віру, про вчення оманливі, які матимуть зовнішність істини, але в сутності своїй віддалятимуть від неї, апостол Павло попереджає очільників християнської громади, з якими розмовляє, прямуючи до Єрусалима, про що каже нам книга Діянь. «Я знаю, – каже апостол – що після відходу мого прийдуть до вас люті вовки, які не щадитимуть стада; та і з вас самих постануть люди, які говоритимуть неправдиво, щоб повести учеників за собою» (Діян. 20:29-30).

І справді так сталося. Бо вже в час апостолів серед християн стали поширюватися ложні вчення, які хибно навчали про Бога, про те, ким є Господь Ісус Христос та про Його Церкву. Такі вчення отримали назву «єресь», від грецького слова, що означає окремий напрямок, секту.

Одним з прикладів такого лжевчення є аріанство, проти якого і було зібрано Перший Вселенський собор. Арій був пресвітером Олександрійської Церкви, людиною вченою та шанованою. Однак захопившись хибним богословствуванням та бажанням сполучити постулати еллінської філософії з християнським одкровенням, він став проповідувати, що Син Божий є лише вищим творінням Отця і не рівний Йому. Цим він нібито стверджував єдність Бога як противагу еллінському багатобожжю. Водночас у такий спосіб він заперечував істинність Святої Тройці, відокремлюючи Сина і Духа Святого від Отця.

Він став одним з тих вовків лютих, про яких попереджав апостол Павло. Бувши священником і навченим у богослів’ї, він, як давні фарисеї, власні переконання поставив вище за істину і Одкровення Боже та став очільником і проповідником єретичного лжевчення. Воно, нажаль, настільки поширилося, що виникла потреба зібрати ієрархів церковних з усіх частин Римської держави, щоби спільно, не лише від власного імені, але від повноти Церкви, вони засвідчили істинну віру.

Дивитися також
Зустріч Предстоятеля з очільником Нацполіції у Києві

Так було скликано у місті Нікея, на території сучасної Туреччини, Перший Вселенський собор, тобто зібрання ієрархів, які представляють повноту Церкви. Таке зібрання своїм зразком мало Собор апостолів у Єрусалимі, про рішення якого щодо неактуальності для християн обрядового юдейського закону читаємо в книзі Діянь. І до скликання Нікейського собору в Церкві відбувалися зібрання ієрархів, які виносили постанови щодо засудження єресей та унормування церковного життя. Але ці зібрання мали місцевий характер, бо збиралися на них ієрархи певної області. Вперше в історії Церкви у Нікеї було скликано загальне зібрання, яке представляло її повноту і тому мало авторитет для всіх.

Нікейський собор засудив єретичне вчення Арія, а для утвердження істинної віри склав Символ – текст, в якому в короткій формі зазначені основи християнської віри. Цей Символ віри, пізніше доповнений на Другому Вселенському соборі та визнаний непорушним і незмінним на Третьому Вселенському соборі, християнська Церква використовує і нині.

Символ цей – не винахід отців Собору, але формула, через яку вони виклали ту саму істинну віру, яку Христос сповістив апостолам і яку утвердив Дух Святий через дар П’ятидесятниці. І коли ми сьогодні промовляємо Символ віри – ми долучаємося до апостолів, до отців Собору і до всіх, хто істину, відриту Самим Богом, сповідує і передає від одного покоління християн до наступного.

Дорогі брати і сестри!

Як у давні часи, так і тепер бачимо боротьбу істини та неправди. І на боці неправди були не лише відверті язичники, безбожники чи гонителі – серед лжевчителів виявлялися і навчені у богослівʼї, і монахи, і церковні ієрархи. Але коли вони збиралися чи й нині збираються не для пізнання, свідчення та утвердження істини – то як би пишно себе не називали, це не зробить неправду, яку вони скажуть – правдою. І фарисеї, і єретики мали свої зібрання, де погоджувалися між собою у неправді. Тож не зовнішня форма зборів, але вияв і плоди праці зібраних показують – чи таке зібрання і його вчення є згідними з Божественним Одкровенням, з істиною, чи викривляють їх.

Бажаю всім нам, дорогі брати і сестри, зберігати і примножувати віру правдиву, віру отців, віру православну, а від всякого роду хибних вчень і віри неправдивої – віддалятися. І нехай благодать Святого Духа, яка незмінно діє в Церкві, допомагає нам в цьому, спрямовуючи до блага.

Амінь.

Переглянути коментарі (0)

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

© 2015-2024 Всі права захищені. Політика конфіденційності файлів та Cookie

Прокрутіть до початку