Митрофорний протоієрей Роман Будзинський про відкритий лист Володимира Зеленського до Путіна: країна, яка одинадцять років ховає своїх синів, має право сказати — досить. І це є сила, а не слабкість.
Настоятель ставропігійного храму святих Жінок-Мироносиць митрофорний протоієрей Роман Будзинський — відкритий лист Президента України про мир, який наша громада вимолює щодня
Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5:9)
Це не просто євангельський вірш. Це діагноз нашого часу. І це — слова, якими я читав відкритий лист Президента України Володимира Зеленського до Путіна, опублікований 5 червня 2025 року.
Президент запропонував мир. Прямо. Особисто. З конкретними умовами — припинення вогню, переговори, обмін полоненими, повернення наших дітей. Без посередників, без дипломатичного туману.
Я читав цей лист і думав: ось людина, яка розуміє вагу кожного слова. Бо за кожним словом — чиєсь життя.
Ми молимося про це з 2014-го
Наша громада знає, що таке війна — не з телевізора.
З нашого храму пішли на фронт парафіяни. Декого з них ми вже відспівали. Їхні імена звучать на кожній панахиді. Їхні матері стоять на Літургії і тримаються — тільки тому, що тримаються за Бога.
Одинадцять років. З 2014-го. Щодня з вівтаря нашого храму святих Жінок-Мироносиць звучить молитва за Україну, за воїнів, за полонених, за загиблих, за мир.
Президент написав листа. Ми молилися про це роками.
Мир — це не зрада. Це те, за що вони клали душі свої
Є спокуса мовчати про мир. Є люди, які думають: говорити про мир — означає применшити жертву тих, хто загинув.
Я думаю інакше.
Наші хлопці йшли не для того, щоб війна тривала вічно. Вони йшли, щоб їхні діти жили без сирен. Щоб їхні дружини не боялися дзвінка. Щоб їхні міста не горіли. Вони клали душі свої — за мир. За справедливий мир, у якому Україна залишається Україною.
Саме такий мир пропонує Президент Зеленський. Мир без втрати території. Мир з поверненням наших дітей, яких Росія вивезла і утримує. Мир з міжнародними гарантіями, щоб це більше ніколи не повторилося. Мир, гідний тих, хто загинув за нього.
Це не капітуляція. Це перемога іншого роду — перемога живих над смертю.
Блаженніший Мефодій знав це першим
Як духівник Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія я не можу не згадати його в цей день.
Блаженніший ішов із цього світу в лютому 2015 року — коли війна вже палала, коли вже текла кров на Донбасі, коли Крим уже був окупований. Він записував своє останнє різдвяне звернення до народу — через силу, коли тіло відмовлялося слухатись, коли голос пропадав. Але він стояв. Стояв посеред церкви і говорив. Бо так треба. Бо пастир не має права мовчати, коли його народ у горі.
Він молився за мир. За єдність. За Україну, яка вистоїть.
Сьогодні, читаючи лист Президента, я чую відлуння тієї молитви.
Слово до нашої громади
Дорогі брати і сестри! Ми продовжуємо молитися — за наших воїнів на передовій, за полонених, які чекають, за родини загиблих, які несуть свій хрест щодня.
І сьогодні ми молимося за тих, від кого залежить доля мільйонів людей — за тих, хто сидить або має сісти за стіл переговорів. Щоб Господь дав їм мудрість, мужність і страх Божий.
Бо мир — це не людська справа. Мир — це Божий дар. Але Бог дає його через людей, які мають мужність його захотіти.
Президент України цю мужність показав.
Нехай Господь почує молитву нашого народу.
Нехай настане справедливий мир.
Нехай живуть наші діти.
Слава Ісусу Христу! Слава Україні! Слава Героям!
Митрофорний протоієрей Роман Будзинський,
настоятель ставропігійного храму святих Жінок-Мироносиць ПЦУ, с. Почапинці,
духівник Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія
5 червня 2025 року
