Цього ранку в нашому храмі було небагато людей. Але наша спільна молитва за Україну не була тихішою за київські.
24 серпня 2026 року Україна відзначила 35-ту річницю відновлення незалежності. Ми зустріли її на дванадцятому році війни.
Того самого дня в Соборі святої Софії Київської звершився міжконфесійний захід «Молитва за Україну». Його традиційно проводить Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій.
У молитві взяв участь Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній. Предстоятеля супроводжували митрополит Білоцерківський Євстратій та архієпископ Вишгородський Агапіт.
На молитві був присутній Президент України Володимир Зеленський із дружиною Оленою. Поруч стояли очільники релігійних спільнот України.
На початку заходу Митрополит Епіфаній виголосив молитву. Завершилося зібрання духовним гімном «Боже Великий, Єдиний».
Молитва не міряється кількістю людей у храмі
Всеукраїнська Рада Церков просила молитися 24 серпня в кожній громаді. Або в найближчий богослужбовий день.
Ми зробили це так, як уміємо. Без камер, без гостей, без урочистих промов.
Прийшли ті, хто приходить завжди. Жінки в чорному, кілька чоловіків, діти й наші літні парафіяни.
Дехто ледве дійшов до храму. Але прийшов, бо знав, що сьогодні треба стояти разом.
Ми віримо, що ця молитва була почута так само, як київська. Бог не міряє храми метрами.
Про що ми просили
Спільна молитва цього дня мала чотири наміри.
Ми просили, щоб війна припинилася і скінчилися людські страждання.
Ми просили миру справедливого й тривалого. Такого, що стоїть на правді, а не на поступках агресорові.
Ми просили відновлення правди, свободи й людської гідності на всій нашій землі.
І ми молилися за наших воїнів. За тих, хто на позиціях, за полонених і за родини, які чекають.
Ми називали імена. У малій громаді кожне ім’я знають усі.
Що ми відповідаємо дітям
Діти питають нас, чому свято таке тихе. Вони бачать прапори, але не бачать веселощів.
Ми відповідаємо чесно. Незалежність — це не феєрверк і не вихідний день.
Це те, за що люди віддали життя. І те, що ми маємо берегти щодня, а не раз на рік.
Ми не обіцяємо дітям, що завтра все закінчиться. Обіцяти те, чого не знаємо, — не по-християнськи.
Ми вчимо їх іншого. Молитися, не втрачати надії й пам’ятати тих, хто не повернувся.
Наша парафіяльна служба
Ми не політики й не військові. Наша справа інша.
Ми поминаємо полеглих на кожній Літургії. Ми йдемо в дім, куди прийшла найстрашніша звістка.
Ми сидимо з матір’ю, яка не може плакати. Іноді просто мовчимо поруч, бо слова тут безсилі.
Це і є наша служба в час війни. Не гучна, але щоденна.
Просимо вас: не залишайте молитву після свята. Україні вона потрібна не один день у році.
Нехай Господь дасть нашій державі мир. А нашим людям — сили дочекатися його разом.
