Зараз читаєте
Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в неділю перед Різдвом Христовим

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в неділю перед Різдвом Христовим

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні, у переддень вшанування Різдва Христового, Церква нагадує нам про те, що сталося воно не раптово, не як випадковий збіг обставин історії, але як підсумок тривалого шляху приготування людства до пришестя Спасителя. Різдво  Христове відбулося не як міфічна поява божества, про які в давнину чимало оповідали язичники в міфах, але як реальна подія. Настільки реальна і винятково важлива, що від неї починаючи з 6-го століття навіть стали вести літочислення, яке поступово набуло значення всесвітнього стандарту.

Сьогодні ми вшановуємо святих отців. Разом з попередньою неділею святих праотців ці два недільних дні через богослужбові спогади нагадують нам про тривалу історію очікування людством Месії – Божественного Спасителя, Який вперше був обіцяний прабатькам Адаму і Єві після їхнього гріхопадіння та вигнання з Раю.

Творець, піддавши осудженню гріх перших людей, водночас дав їм і їхнім нащадкам надію, що стан рабства злу, їхня підвладність смерті не триватимуть навічно. Що хоча тепер змій і спокусив людину, через що вона порушила заповідь Божу і впала у прірву страждань, але у належний час від обраної Діви народиться Той, Хто зітре голову змія, тобто переможе гріх і смерть.

Це перше сповіщення згодом не раз від покоління до покоління поновлювалося через праведників та пророків, яким Бог відкривав таємниці майбутнього для того, щоби вони своїх сучасників і наступні покоління зміцнювали у вірі.

Саме на цю переможну віру, ніби на чудесну зірку, яка серед темряви поганства через тисячоліття історії вела праведних до Христа, вказує нам читання з 11 глави Послання апостола Павла до Євреїв, яке нині читається за богослужінням. Знову і знову звучить з нього слово про віру. Знову і знову наводить апостол старозавітні приклади тих, хто у виняткових обставинах засвідчив її.

Засвідчив так, як зробив це Авраам, виявивши готовність принести в жертву свого єдиного сина Ісаака, бо вірив, що Бог воскресить його. Праведний Йосиф, помираючи в Єгипті, вірив, що народ Ізраїля вийде з цієї країни і піде в землю, яку Бог призначив для Своїх людей, тому і заповів, коли це станеться – забрати із собою його кістки, щоби спочили вони у Землі Обітованій. Батьки пророка Мойсея не побоялися наказу фараона і зберегли життя своєму синові, відпустивши кошик з немовлям на волю Божу – і Господь потурбувався про нього, щоби у належний час він виконав своє призначення.

Віру виявив Гедеон, коли за повелінням Божим виступив лише з трьома сотнями воїнів проти мадіанитян, ворогів сильних і численних, які протягом семи років спустошували землю Ізраїля, і переміг їх. З вірою отрок Давид вступив у протиборство з велетнем Голіафом і уразив його, надихнувши цим народ на перемогу над ворогами.

Апостол Павло каже: «Не вистачить мені часу, щоб розповісти про […] пророків, які вірою перемагали царства, творили правду, одержували обітниці, затуляли пащі левів, гасили силу вогню і уникали вістря меча, зміцнювалися від немочі, були сильні на війні, проганяли полки чужинців; жінки одержували померлих своїх воскреслими; інші ж замучені були, не прийнявши визволення, щоб одержати краще – воскресіння» (Євр. 11:32-35). Яка віра наповнювала їх силою долати труднощі, спонукала до дії навіть у зовнішньо безвихідних обставинах? Не абстрактна, узагальнена віра у «вищі сили», в те, що «щось таке є над нами». Але віра в реально існуючого, живого, особистісного Бога, довіра Його слову, Його обіцянкам і повелінням.

Завдяки цій вірі вони бачили невидиме, прозрівали речі, які збулися століттями і тисячоліттями пізніше від часу їхнього земного життя. Бо вони довіряли Богові: якщо Він сказав, що так станеться, то хто або що може перешкодити Йому чи зупинити Його волю?

Однак не лише про віру, яка справджувалася ще за життя праведників, говорить апостол, але і про їхні страждання без видимого визволення. «Всі ці, засвідчені у вірі, не одержали обіцяного» (Євр. 11:39) – відзначає він, підкреслюючи, що перемога віри не обумовлюється лише межами людського тимчасового життя. Бо навіть постраждавши і загинувши, але зберігши віру в Бога і у виконання Його обітниць, праведники перемогли, коли в час воскресіння Христос вивів їх з пекла.

Отже, значення сьогоднішнього богослужбового спогаду про старозавітних праведників, як приготування нас до святкування Різдва Христового, полягає в тому щоби ми усвідомили щонайменше дві важливі істини, пов’язані з вірою.

Перша істина – що історія людства є не сукупністю хаотичних випадковостей або зіткнень проявів людської волі. Бог спрямовує історію людства, спонукаючи боротися зі злом, долати гріх, перемагати тимчасову владу диявола.

Весь задум Божий ані одна конкретна людина, ані навіть сукупність мудреців і праведників не здатна осягнути. «Мої думки – не ваші думки, ні ваші путі – путі Мої, говорить Господь. Але, як небо вище за землю, так путі Мої вищі за путі ваші, і думки Мої вищі за думки ваші» (Іс. 55:8-9) – свідчить пророк Ісая. Однак віра дозволяє кожній конкретній людині йти шляхом, накресленим Богом, навіть тоді, коли вона не знає ані його початку, ані його завершення.

В час, коли вже справдилося все, що було в давнину сповіщене про пришестя Месії та звершення Ним Спасіння, ми можемо на прикладах старозавітних святих побачити, як нитки їхньої віри і праведного життя впліталися в тканину історії. Кожен з них поодинці не здатен був пізнати всього божественного задуму, але через віру вони від покоління до покоління, століття за століттям творили діло приготування людства.

З цього прикладу ми, як християни, повинні черпати натхнення і зміцнення у вірі для нинішніх часів. Як старозавітні люди очікували на Різдво Сина Діви, на прихід у світ Месії, так ми очікуємо на Друге пришестя Христове, на загальне воскресіння і Страшний Суд та на життя вічне. Якщо раніше справдилося все, що Бог обіцяв людям, то і те, що має статися у майбутньому і про що Той Самий Бог сповістив нам через Писання, – все це теж неодмінно здійсниться. Як сталося Різдво Христове, так станеться і Його Друге пришестя. Як віра старозавітних праведників не була посоромлена – так не осоромляться і ті, хто нині вірує.

І не важливо, побачимо ми особисто у нашому житті перемогу над злом, як побачив її Гедеон чи Давид, або доведеться нам страждати без визволення, терпіти ганьбу без полегшення, зазнавати утисків аж до смерті – чи так, чи інакше ми будемо переможцями, якщо збережемо віру, бо вона ніколи не буває осоромлена. Саме про це нагадують нам слова апостола Павла про праведників минулого: чи перемогли вони ще за життя, чи померли у стражданнях, але зберігаючи віру – всі вони отримали винагороду через Христа, коли Він звершив спасіння.

Дивитися також

Друга істина – що навіть речі, нам особисто незрозумілі, у Бога мають сенс і значення, і ми через віру можемо долучитися до їхніх плодів навіть тоді, коли повною мірою їх не усвідомлюємо. Чи розумів Авраам, що жертва Ісаака – це прообраз жертви Христа, коли Отець посилає Сина у світ, щоби Він був принесений в жертву за гріхи всіх людей? Напевно, що не розумів, але виконав волю Божу і тому його віра поставлена на віки за приклад, а сам він названий отцем віруючих.

Чи могли знати батьки пророка Мойсея, що у майбутньому цар Ірод буде бажати погублення Богонемовляти так, як фараон бажав смерті новонароджених хлопчиків серед народу Ізраїля? Не могли вони знати цього. Але як Мойсей, врятований від задуму фараона, вивів народ з рабства єгипетського, так і Син Божий, врятований від задуму Ірода, звільнив людей від рабства дияволу.

На цих та інших біблійних прикладах ми навчаємося, що навіть у зовнішньо незначних або нині незрозумілих справах є вияв волі Божої, яка неодмінно справдиться у належний час. Тож коли ми зараз стикаємося з тим, що нас тривожить своєю невідомістю, коли бачимо задуми новітніх фараонів та іродів, спрямовані проти правди, і коли як люди не знаємо, чим це завершиться – віра має утверджувати нас в усвідомленні того, що Бог все спрямовує до блага. Добру Він сприяє, а зло присікає, обертаючи до добрих наслідків.

І на завершення наших роздумів торкнемося останнього питання: чому перед святкуванням Різдва Христового Церква нагадує нам саме про важливість віри? Чому подає нам нагадування про приклади віри, яку засвідчили старозавітні отці?

Тому, що осягнення нами спасительних плодів Різдва Христового можливе лише через віру. Про це нагадує нам апостол Іоан Богослов, кажучи про віруючих в Господа Ісуса Христа: «Тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути» (Ін. 1:12). Спаситель народжується і приходить у світ не для Себе, а для спасіння людей, яке Він звершує за волею Отця. Але плоди цього спасіння кожна людина здатна засвоїти лише тоді, коли прийме їх через віру.

Отже, дорогі брати і сестри, усвідомлюючи ці уроки, бачачи ці біблійні приклади, маємо дбати про те, щоби і нам зміцнюватися у вірі. Бо лише через правдиву віру і для кожного з нас Різдво Христове буде не просто одним із «зимових свят», як сталося це для багатьох, але джерелом спасіння і вічного життя.

Амінь.

Джерело: Пресслужба ПЦУ

Переглянути коментарі (0)

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

© 2015-2021 Всі права захищені. Політика конфіденційності файлів та Cookie

Developed by Novik.fun

Прокрутіть до початку