Зараз читаєте
Слово Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в день відзначення третьої річниці інтронізації

Слово Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в день відзначення третьої річниці інтронізації

Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Я хочу сердечно подякувати всім вам за цю спільну молитву, за численні вітання і добрі побажання як для мене особисто, так і для нашої Помісної Української Православної Церкви, які звучать сьогодні й цими днями. Всі вони є виявом заповіданої Богом братньої любові, свідченням нашої духовної єдності як Церкви – Тіла Христового, єдності одне з одним, як братів і сестер. Вони є свідченням єднання усіх нас зі Спасителем через віру, через молитву, через Причастя Тіла і Крові Його.

Віра наша виявляється в ділах, молитва – лине через слова, Причастя звершується під час спільного богослужіння. У такий спосіб сполучається внутрішнє й зовнішнє, дух і матерія, сьогодення і вічність, особистість та спільнота. Через Євхаристію – подяку Богові та через вияв братньої любові одне до одного, яка є подякою ближньому, ми засвідчуємо істину єдності Церкви як Тіла Христового і спільноти людської; Церкви як таємничої єдності, яка долає простір, долає час, але також зберігає своє безпосереднє, конкретне, помісне, сьогоденне вираження.

Зібравшись у цьому священному місці, в Соборі Софії – Іпостасної Премудрості Божої, де справді з особливим трепетом усвідомлюється природа Церкви, яка перевершує матерію, перевершує сьогодення, ми з особливими почуттями підносимо молитви до Бога, до Пречистої Діви Марії, до сонму святих угодників та праведників. Загальновідомо, що ці дні й тижні для України є часом тривоги через погрози війною з боку супротивників, але коли ми молимося тут, то особливо відчуваємо, що перед викликом нашестя чужинців, який переживаємо вже вісім років, ми не полишені беззахисними, що ми – не самі.

Разом з нами і за нас молиться Пречиста Діва Марія, підносячи руки Свої та стоячи, як Нерушима Стіна. Над нами – воїнство ангельське на чолі з Архистратигом Михаїлом, покровителем і заступником нашої Золотоверхої столиці. Духовно з нами – наші святі князі, благовірні правителі, побожні ієрархи, преподобні та праведники, мученики за віру християнську православну. Разом з нами всі ті, хто за ці десять століть з роду в рід, від покоління до покоління, від рівноапостольного Володимира Великого до сповідників і новомучеників ХХ століття тут схиляли свої коліна в молитві перед Богом. Нині вони, увінчані небесною славою, предстоять з нами і за нас у молитві перед Престолом Царя Слави.

Тому ми не маємо страху, хоча і усвідомлюємо загрози, які постають перед Церквою і Україною. Ми не боїмося, хоча і розуміємо, які перед нами є виклики. Але почуття, які охоплюють нас в цей час, можна передати словами Псалма: «Одні хваляться колісницями, інші кіньми, а ми хвалимося іменем Господа Бога нашого. Вони хитаються й падають, а ми стоїмо твердо» (Пс. 19:8-9).

Ми стоїмо твердо і переконані в успіху для нашої Помісної Церкви і для України не тому, що сподіваємося на себе самих, на силу зброї чи на допомогу союзників, але в першу чергу тому, що бачимо і відчуваємо ознаки Божого благовоління і опіки, так рясно виявлені не лише протягом століть історії, але і за ці роки.

Адже саме тут ми змогли подолати суперечності та розділення і з’єднати українське православ’я, стати єдиною Православною Церквою. Свята Софія була першим українським храмом, куди внесений був Патріарший і Синодальний Томос про автокефалію – знак благословення Матері-Церкви Константинопольської для її Дочки, Церкви Київської і всієї Руси-України, на самостійне і рівне з іншими Церквами-Сестрами буття. Тут три роки тому відбулася інтронізація Предстоятеля, тут, в історичному Митрополичому домі розпочали ми працю Синоду нашої Церкви. Тут минулого року приймали ми Вселенського Патріарха – вперше як автокефальна Церква, і спільним урочистим богослужінням засвідчили нашу зрілість, наш успіх у зростанні, незворотність шляху, на якому ми стоїмо.

І сьогодні ми знову заклали ще одну цеглину в будову соборної єдності нашої Церкви, прославивши серед святих двох угодників Божих, Митрополита Київського, Галицького і всієї Руси Йосифа та праведну Єлизавету, фундаторку Київського Братського монастиря і його духовної школи, яка зросла в Академію і вже понад чотири століття світлом науки і знання служить просвітництву українського народу. Ми радіємо, що прославлення це відбулося саме тут, в серці нашої Помісної Української Православної Церкви, в кафедрі її Предстоятелів, де схиляв коліна святитель Йосиф, де підносила свої руки в молитві до ікони Марії-Оранти праведна Єлизавета. Вшановуючи їхню пам’ять і прославляючи їх серед святих ми радіємо, що їхній голос звучить в сонмі богомольців за Україну, за Київ, за нашу Помісну Церкву.

Вони жили у складні часи розділень і багатьох викликів, але робили все, що могли, для Церкви Православної і рідного українського народу, і за це сподобилися вінців небесних та радості бачити добрі плоди своєї праці. Їхній приклад надихає і нас твердо триматися православної віри, сповідувати її словом проповіді та ділами богоугодними, надихає протистояти розділенням, боротися з неправдою, служити істині.

Дивитися також

Адже саме таким є відвічне покликання Церкви – єднати вірних у молитві до Бога та єднати у служінні потребам одне одного. Днями були оприлюднені підсумки щорічного великого дослідження суспільної думки, і воно показало, що двома найголовнішими очікуваннями українського народу від Церкви є виконання такого покликання: покликання до молитви, до богослужіння та до служіння в духовній розраді й настанові для людей, для ближніх. І ми радіємо, що саме нашій Помісній Церкві найбільше серед релігійних громад довірять співвітчизники, що її авторитет і в цілому як спільноти, і безпосередньо в особі Предстоятеля Церкви, за ці три роки незмінно зростає. Це для нас є ще одним свідченням, що шлях, на якому ми стоїмо, було обрано Собором нашим у цих стінах у грудні 2018 року вірно та правильно.

Адже такою є традиція Православної Церкви – рішення її утверджуються і засвідчуються через сприйняття повнотою церковною. Свою довірою православні українці засвідчили, що вони прийняли рішення нашого Об’єднавчого Собору, що вони послідують Томосу про автокефалію. Що для них Православна Церква України – це справді та, про яку можна від серця та з почуттям гідності сказати, що вона «наша Церква», «моя Церква», відкрита і рідна для всіх своїх дітей.

Цього ми досягли всі разом, спільною працею та служінням, молитвою і проповіддю, свідченням у словах та ділах віри. Знову і знову дякуємо Богові за благословення, яке Він подає нам і яке виявляється в цих успіхах. А я, як Предстоятель, дякую всім вам, дорогі владики, отці, брати і сестри, всім, хто тут є зараз і повноті Української Церкви, яку ви представляєте, за підтримку, допомогу, співдію та щиру молитву. У єднанні – наша сила, і я вірю, що з Божою допомогою ми зможемо досягнути того, що вся Православна Церква в Україні об’єднається навколо Престолу Київського, і з роду в рід, від покоління до покоління в цих стінах Святої Софії єдиними устами і єдиним серцем буде до кінця віку лунати молитва: «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни!»

Амінь.

Джерело: Пресслужба ПЦУ

Переглянути коментарі (0)

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

© 2015-2024 Всі права захищені. Політика конфіденційності файлів та Cookie

Прокрутіть до початку