Президент України Зеленський і урядовці наголошують на духовному вимірі боротьби за незалежність.
Київ відмежовує віру від політичного контролю Москви
ВАШИНГТОН. Чотири роки повномасштабної війни Росії проти України змінили не лише лінію фронту, а й духовний простір країни. Українська влада наголошує: її кроки у сфері релігійної політики спрямовані не на обмеження віри, а на звільнення церковного життя від впливу держави-агресора.
За словами голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктора Єленського, діяльність Української Православної Церкви, яка історично пов’язана з Московським патріархатом, не заборонена. Йдеться лише про вимогу повного розриву організаційних зв’язків із Російською Православною Церквою, що відкрито підтримала вторгнення в Україну.
«Уряд України попросив Українську Православну Церкву вийти з Російської Православної Церкви. Ось і все», — підкреслив він.
У 2024 році Україна офіційно заборонила діяльність структур Російської Православної Церкви на своїй території, аргументуючи це загрозою національній безпеці. Паралельно тривають перевірки щодо фактичних зв’язків окремих релігійних організацій із Москвою. Водночас богослужіння, молитви та релігійне життя вірян продовжуються без обмежень.
Критики української політики застерігають про можливі ризики для свободи віросповідання. Однак у Києві наголошують: нове законодавство спрямоване не проти віруючих, а проти інституцій, що можуть діяти в інтересах держави-агресора.
Президент Володимир Зеленський, виступаючи на Українському молитовному сніданку у Вашингтоні, підкреслив духовний вимір спротиву. За його словами, війна точиться не лише за територію, а й за свободу — зокрема свободу вірити.
«Це союз в обороні, але й у вірі. У вірі в те, що життя має перемогти, що світло має переважати», — сказав глава держави.
Соціологічні дослідження показують: у час війни українці найбільше очікують від релігійних громад духовної підтримки. І саме ця підтримка, за словами посадовців, стала важливим чинником суспільної стійкості.
Таким чином, українська релігійна політика сьогодні формується на перетині безпеки, свободи совісті та історичного вибору. Київ наполягає: мова не про закриття храмів, а про звільнення віри від політичної залежності.
