Слово скорботи, молитви і християнської надії з нагоди упокоєння протоієрея Анатолія Залізницького — священника, духовного наставника і декана, який залишив глибокий слід у житті Церкви та багатьох людей.
Свідчення віри, служіння і любові, що не згасає зі смертю
«Праведники живуть повіки, і нагорода їх у Господа» (Прем. Сол. 5:15).
Дорогі у Христі брати і сестри, дорогі парафіяни, Є втрати, про які важко говорити публічно, бо вони болять по-людськи. Сьогодні саме така новина про втрату дійшла до нас. Спочив у Бозі протоієрей Анатолій Залізницький — священик, з яким нас єднали не лише роки служіння, а й спільна церковна дорога, спільні люди, спільний біль і радість пастирського життя. Наші парафії — сусідні. Наші села — поруч. І для багатьох із вас отець Анатолій був так само рідним і знаним, як і для мене.
В Церкві отець ніс послух і декана — того, хто відповідальний за священиків району, підтримував, наставляв, тримав церковний лад не силою, а авторитетом власного життя.
Для мене ж особисто він був моїм викладачем у семінарії та академії, людиною яка навчала, як бути священником у реальному житті — серед людей, у хворобі, у втраті, у щоденному служінні.
Отець Анатолій навчав багатьох студентів не лише богослов’я, а тому, як стояти перед Престолом Божим з чистою совістю і страхом Божим.
Молодий священик дивиться на старшого не як на минуле, а як на міру, до якої ще треба дорости. Але сьогодні передусім ми думаємо не про титули і служіння. Сьогодні наше серце з матінкою Анною. З родиною і громадою, котрі втратили духовну опору.
Бо священик — це завжди людина, яка багато віддає Церкві, і дуже часто його родина несе цей хрест розділяючи тягар смиренно, без гучних слів.
«Плачте з тими, хто плаче» (Рим. 12:15). Смерть священика — це біль для всієї православної громади, але передусім це біль дому, в якому згасло світло знайомого голосу, і залишилася тиша.
Ми віримо, що для Бога смерть не є поразкою.
Христос каже: «Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене — якщо і помре, житиме» (Ів. 11:25).
Тому сьогодні Церква не лише прощається — вона стає, як один на коліна в молитві.
Як повідомила Тернопільсько-Бучацька Єпархія УПЦ (ПЦУ): Панахида і читання Євангелія відбулися 13 січня о 19:00 у храмі Покрови Пресвятої Богородиці села Підгороднє.
14 січня о 9:00 — Божественна літургія, після якої буде звершено чин відспівування і погребіння.
Прошу всіх, хто має змогу, — прийдіть. Прошу всіх, хто не зможе, — згадайте отця Анатолія у своїй домашній молитві. Пом’яніть його ім’я. Підтримайте молитвою його родину.
Бо пам’ять у Церкві — це не слова, пам’ять — це молитва, а молитва — це любов, яка не закінчується смертю.
Нехай Господь упокоїть душу Свого вірного служителя у місці світлому, у місці тихому, де немає болю, ні печалі, ні зітхання, але життя безкінечне.
Вічна і блаженна пам’ять брату Анатолію.
СЛОВО ПАМ’ЯТІ І МОЛИТВИ
від настоятеля ставропігійної парафії Святих Жон Мироносиць протоієрея Романа Будзинського
