В XIII столітті, під час спустошливої татарської орди, два благочестивих святих віддали свої життя за віру та рідну землю. Дізнайтеся більше про життя та подвиг цих мучеників.
Святий Михаїл і Федір: Приклад Віри та Жертовності
Життя цих святих припало на першу половину XIII століття, коли татарська орда на чолі з ханом Батиєм спустошувала наші землі. Тоді жорстокі варвари спалювали й руйнували всі міста на своєму шляху, а християни, рятуючись від меча й полону, ховалися в горах та непрохідних лісах.
У той час жив благочестивий князь Чернігівський Михаїл Всеволодович (син Всеволода Чермного, князя Чернігівського, який також правив і Києвом 4 роки). З юних років Михаїл вирізнявся добродійним життям і побожністю: був незлобливим, добрим, ввічливим з усіма і милосердним до бідних. В усьому підтримував князя і його улюблений боярин на ім’я Феодор (Федір). Разом з ним князь Михаїл і постраждав від нечестивого Батия, віддавши душу свою за Христа.
Як дізнаємося з житій святих, в час, коли благовірний князь Михаїл володів Київським князівством, нечестивий Батий послав своїх посланців, щоб вони оглянули Київ. Їм дуже сподобалась велич міста, і Батий вдруге послав посланців до князя, щоб вони лестощами вмовили його добровільно підкоритися. Михаїл зрозумів, що татари підступністю хочуть взяти місто і жорстоко спустошити його – як вони це зробили з іншими підкореними містами, тож наказав вбити послів Батия.
Невдовзі князь дізнався про наближення величезного татарського війська, яке налічувало 600 тисяч воїнів. Усвідомлюючи, що Києву не встояти під таким натиском, князь Михаїл разом зі своїм боярином Федором вирушив до Угорщини шукати там підтримки. Але допомоги він не отримав. Поки його не було, інші князі правили Києвом, проте не змогли захистити місто від Батия, який оволодів тоді не лише Києвом, а й Переяславом, Черніговом та іншими укріпленими містами і князівствами: вони були зруйновані, пограбовані і спалені, мирні мешканці вбиті або взяті в полон. Це сталося у 1240 році.
Князь Михаїл, який перебував тоді ще в Угорщині, почувши, що сталося на Руси, безутішно оплакував свою батьківщину. Дізнавшись, що Батий дозволяє правити тим князям, які поклонилися йому і платять велику данину, він разом з Феодором та людьми, які воліли хоч і платити, але жити на спустошеній рідній землі, аніж бути подорожніми у чужій, повернулися додому. Спочатку князь приїхав до Києва і гірко плакав, побачивши святі місця спустошеними, а потім повернувся до Чернігова. Коли ж його покликали поклонитися нечестивим ідолам Батия і пройти ритуал «очищення вогнем», Михаїл категорично відмовився. Так само вчинив і його вірний боярин, пообіцявши померти, але не зрадити Христа.
Жорстока, мученицька смерть була у Михаїла та його вірного боярина Феодор. Сталося це 20 вересня 1245 року. Тіла мучеників були кинуті на поживу псам, але Бог зберіг їх. Вони були перевезені побожними людьми до Чернігова. Швидко після своєї смерті обидва мученики були прославлені серед святих.
У 1578 році московити, зайнявши Чернігів, вивезла мощі святих за повелінням царя Івана Лютого. У 1770 році Катерина ІІ перемістила їх у Стрітенський собор, а в 1774 році вони були перенесені до Архангельського собору, де спочивали у срібній раці, влаштованій у пам’ять про мир з Туреччиною.
Нині, 20 вересня, в чергову річницю мученицької смерті в Орді, ми вшановуємо пам’ять мучеників та сповідників князя Чернігівського Михаїла і боярина його Феодора. І просимо їхнього молитов
