У час цієї довгої і жорстокої війни проти нашого народу, усвідомлюючи диявольські намагання ворога забрати у нас надію на перемогу і посіяти сумніви, зневіру, втому, тугу, нетерплячість, нарікання, духовне знесилення, збайдужіння, пригніченість тощо – ми маємо не дати себе зв’язати путами відчаю.
Про це написав Предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній у Facebook в день перенесення мощей святителя Іоана Золотоустого до Константинополя, котрий застерігав всіх людей від розпачу і відчаю, які він називав найсильнішою зброєю лукавого.
“Сьогодні ми вшановуємо подію перенесення мощей святителя Іоана Золотоустого до Константинополя, а тому є добра нагода для завжди актуальних настанов цього надзвичайного проповідника, одного з найбільших учителів християнства, справжнього цілителя людських душ.
Найбільше застерігав всіх людей видатний святитель від розпачу і відчаю, які він називав найсильнішою зброєю лукавого. Він благав не втрачати надії, не піддаватися зневірі, тузі, недовірі Богові, відчуттю самотності і покинутості – тим руйнівним пристрастям, які ведуть до розпачу.
Святитель Іоан Золотоустий порівнював відчай з ярмом, яке, «лежачи на шиї душі, змушує її дивитися вниз, перешкоджає підняти погляд до свого Владики». За його словами, думки розпачу тяжчі за свинець і залізні ланцюги – вони буквально «топлять» душу, скочують її у темну безодню до диявола.
“Той, хто відійшов туди, вже не може покаятися. Жоден борець після виходу з арени й закриття видовища не може продовжувати боротьбу. Про це роздумуй постійно і зламай гострий меч лукавого, яким він убиває багатьох. А цим мечем є розпач, що в уражених відсікає надію”, – попереджає нас святитель Іоан Золотоустий.
Тож лише надія на Бога – безпечний якір, опора нашого життя, яка «наче міцний ланцюг, що опускається з неба, підтримує наші душі, помалу піднімаючи на висоту тих, котрі міцно тримаються за неї, і підносить нас вище бурі життєвих прикрощів». Лише маючи надію можна спастися і не піддатися владі відчаю, встояти проти зброї диявола. Надія – зброя проти смерті.
Нині, в контексті цієї довгої і жорстокої війни проти нашого народу, усвідомлюючи диявольські намагання ворога забрати у нас надію на перемогу і посіяти сумніви, зневіру, втому, тугу, нетерплячість, нарікання, духовне знесилення, збайдужіння, пригніченість тощо – ми маємо не дати себе зв’язати путами відчаю.
“Біда не в тому, що, борючись, можна впасти, а в тому, щоб, упавши, так не залишатися. Страшно не пораненим бути, воюючи, а після поразки впасти у відчай і не піклуватися про рану, – звертається ніби безпосередньо до нас крізь багато віків святитель Іоан Золотоустий. – Так тепер і ти, не штовхай сам себе в безодню через те, що ворог трохи похитнув тебе у твоєму становищі… Ти не став би дорікати воїнові, якби побачив, що він повертається з війни поранений. Ганьбою є кидати зброю і тікати від ворога… Не бути пораненим властиве тому, хто не бореться. Для того, хто із надзвичайною завзятістю кидається на ворогів, властиво бути іноді пораненим і падати… Але підбадьорся. Тобі потрібно трохи пильності, і від цієї рани не залишиться сліду. Завдяки благодаті Божій, ти навіть розтрощиш голову самого лукавого”.
Тож нехай ніхто не падає духом! “Будь твердим і мужнім, не страшися і не жахайся; бо з тобою Господь Бог твій скрізь, куди підеш” (Нав. 1: 9)”, – закликає Предстоятель ПЦУ.
