Слово настоятеля до парафіян ставропігійної парафії Святих Жон-Мироносиць, с. Почапинці
Дорогі брати і сестри, парафіяни Почапинців!
Наша парафія носить ім’я святих жінок, які першими прийшли до гробу Господнього, коли всі інші ще боялися й ховалися. Це не випадковий вибір назви храму. Це програма для всього нашого парафіяльного життя — і, як виявляється, навіть для життя в часи, які апостоли й уявити собі не могли.
Жінки, які пішли, не знаючи, чи зможуть дійти
Згадаймо, як усе було. Рано-вранці, ще затемна, Марія Магдалина, Марія Йосиєва, Соломія та інші жінки йшли до гробу з миром, щоб помазати тіло Учителя. Дорогою вони запитували одна одну: «Хто відвалить нам камінь від дверей гробу?» (Мк. 16:3).
Вони не знали відповіді. Вони не мали плану, як подолати перешкоду. Але вони йшли — бо любов сильніша за невпевненість, а вірність сильніша за страх.
І коли вони прийшли, камінь уже був відвалений. Перешкода, яка здавалася нездоланною, не встояла перед їхньою рішучістю йти назустріч Христу.
Саме Марія Магдалина, чию ікону з часточкою її Чесних Мощей ми з такою любов’ю шануємо в нашому храмі, першою побачила Воскреслого Господа і першою понесла цю звістку іншим — за що Церква й величає її рівноапостольною. Жінка, яка не мала ні влади, ні особливого становища, стала першою благовісницею Воскресіння для цілого світу.
Камінь сьогоднішнього дня
У наших Почапинцях, як і по всій Тернопільщині, є свій камінь, який сьогодні відділяє людину від храму. Тільки тепер це не важка плита перед гробом, а тисяча кілометрів до Любліна чи Болоньї, де працює наша парафіянка. Це позиція в окопі, звідки наш земляк не може приїхати на службу. Це лікарняна палата, з якої людина фізично не в змозі дістатися до церкви.
І так само, як жони-мироносиці не дозволили каменю зупинити їхню любов, ми віримо: відстань не повинна розривати зв’язок людини з рідною парафією.
Саме тому наша парафія, попри те що вона невелика й сільська, відкрила для своїх людей онлайн-послуги — можливість подати записку за здоров’я чи за упокій, запалити свічку, не виходячи з дому, перебуваючи там, де застала вас доля чи робота. Ми також звершуємо прямі трансляції богослужінь, аби кожен, хто фізично не може бути в храмі, міг почути знайомі слова Літургії й молитовно долучитися до служби разом із усією громадою — хоч би де він зараз перебував. Це не заміна живій присутності в храмі. Це той самий жест, який зробили жони-мироносиці: піти назустріч, навіть не знаючи напевне, чи камінь відвалений.
Парафія, яка пам’ятає кожного
Наша громада невелика. Ми знаємо одне одного в обличчя, знаємо, чия це дитина і з чийого подвір’я. Саме тому кожна записка, подана навіть здалека, для нас — не цифра в системі, а ім’я людини, яку ми пам’ятаємо і за яку молимося разом усією парафією під час Літургії.
Коли наша землячка з-за кордону подає записку за здоров’я матері, що залишилась у Почапинцях, — ми чуємо це ім’я в храмі так само, якби вона сама стояла поруч зі свічкою в руці.
Коли родина просить пом’янути воїна, що загинув, боронячи нашу землю, — ми молимося за нього так, як молилися б, якби вся родина була присутня в цю хвилину в нашому храмі.
Коли наш земляк на передовій у перерві між бойовими завданнями вмикає трансляцію недільної Літургії, він на ці кілька хвилин знову вдома — серед своїх, у Почапинцях, перед знайомим іконостасом.
Запрошення
Дорогі парафіяни — ті, хто молиться разом із нами щонеділі, і ті, хто зараз далеко: в Європі на заробітках, на фронті, у шпиталі чи просто в іншому місті, — двері нашого храму завжди відкриті для вас. А коли прийти фізично неможливо, нехай онлайн-записка чи свічка стане тим самим кроком назустріч Христу, який колись зробили святі жони-мироносиці, не знаючи, чи відвалений камінь, але все одно йдучи.
Бо віра, як показали нам ці святі жінки, не питає дозволу в обставин. Вона просто йде.
З молитвою за всіх вас — Слава Ісусу Христу!
