Прощена неділя

Прощена неділя – це день, коли потрібно щиро просити прощення, а ще це остання неділя перед початком серйозного великоднього посту. Сьогодні кожен християнин повинен отримати прощення за свої дрібні або великі гріхи, щоб увійти у Великий піст кришталево чистим, зі світлою душею.

Прощена неділя є вкрай важливим днем в церковному календарі, адже саме сьогодні віряни очищують своє тіло та душу від давніх образ та мук совісті, таким чином готуючись до Великого посту.  Вважається, що в Прощену неділю не пробачити когось або ж лихословити – великий гріх. Тому ми повинні зробити все можливе, щоб знайти в собі сили змиритися з ворогами.

Вперше традиція просити вибачення і самому його отримувати з’явилася у Палестині. У тамтешніх ченців було прийнято йти в пустелю і знаходитися там в повній самоті, посилюючи таким чином свої молитви і покаяння.

Через сорок днів вони мали повернутися, проте не всім це судилося. Хтось гинув від спеки і браку води, на когось нападали дикі тварини. Саме тому, перед тим, як вирушити в небезпечну і самотню подорож пустелею, ченці збиралися всі разом і прощалися.

Щоб очиститися від усього гріховного і поганого, вони просили один в одного прощення, звертаючись зі словами: «Прости мене, будь ласка, якщо у чому винен перед тобою». А далі перераховувалися всі можливі провини, образи і різні непорозуміння, за які необхідно було отримати щире прощення.

МЕРТВІ МУХИ РОБЛЯТЬ СМЕРДЮЧОЮ ЗАПАШНУ ОЛИВУ: Про “повернення” одіозного Владики Мстислава (Гука)

Важко коментувати сумні події церковного життя. Особливо у переддень Прощенної неділі. Коли напередодні Великого Посту, ми маємо замислитися над своїми вчинками та перепросити у ближніх… Але така вже, мабуть, моя доля: критикувати церковних достойників і недостойників, не зважаючи на церковний календар та сан.

Здавалося би, можна лише вітати встановлення та освячення меморіальної дошки Блаженнішому Митрополиту Мефодію у місті Монастириську, де впродовж багатьох років жив майбутній  Предтоятель УАПЦ. Проте, як сказано у біблійній Книзі Екклезіаста, «мертві мухи псують і роблять смердючою запашну оливу мироварника» (гл.10, вірш 1). А саме так, на жаль, трапилося у Монастириську. Де освячення меморіальної дошки на честь Блаженнішого Митрополита Мефодію чомусь відбулося без присутності правлячого архієрея Тернопільської Єпархії єпископа Віктора (Бедя), але за участю одіозного архієпископа Мстислава (Гука). Того самого «отця Мстислава» якого завдяки телеканалу «1+1» знають мільйони українських телеглядачів. І чиє ім’я, на жаль, стало для багатьох українців синонімом «веселого попівства», тобто пияцтва та порушення чернечих обітниць.

Що робив на публічному меморіальному заході у Монастириську клірик, який знеславив ім’я нашої Церкви? Тим паче, що подія, про яку йдеться, мала місце саме на Тернопільщині — тобто на «місці злочину» єпископа-гультяя! Й хто дозволив йому публічно зневажати правлячого архієрея Тернопільської Єпархії та рішення Архієрейського Собору УАПЦ?

Читати повний коментар

Пам’ятна дошка Блаженнішому Митрополиту Мефодію у місті Монастириськ

24 лютого 2017 року Божого, до другої річниці упокоєння Предстоятеля УАПЦ Блаженнішого Митрополита Мефодія, силами духовенства Української Автокефальної Православної Церкви та родини блаженноспочилого було встановлено пам’ятну дошку в місті Монастириськ, що на Тернопільщині. Місце встановлення меморіалу обрали не випадково, адже саме в Монастирську майбутній Предстоятель УАПЦ пізнавав життя,  дорослішав та отримував шкільну освіту.

До створення пам’ятної дошки великих зусиль доклала родина спочилого Владики Мефодія – рідна сестра Ольга Андріївна Кондзельська-Кудрякова та племінник Віталій Станіславович Кондзельський.

Близькі та друзі блаженноспочилого щиросердечно вдячні рідним та Предстоятелю УАПЦ Блаженнішому Митрополиту Макарію (Малетичу) за підтримку та ініціативу у справі увіковічнення пам’яті про Блаженнішого Митрополита Мефодія.

Вічна пам’ять Блаженнішому Митрополиту Мефодію!

Річниця з дня відходу у вічність Блаженнішого Митрополита Мефодія

Пом’яни́, Го́споди, усо́пшаго раба́

Твоє́го, отца́ на́шего

Митрополи́та Мефо́дія

і всіх в наде́жді Воскресе́нія, і жи́зні вíчния,

і Твоє́го приобще́нія усо́пших

правосла́вних оте́ц

і бра́тій на́ших,

Человіколю́бче Го́споди.

24 лютого минає друга річниця з дня упокоєння Блаженнішого Мефодія, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Автокефальної Церкви.

Блаженніший Митрополит Мефодій був, без перебільшення, величною постаттю. З одного боку щирий, безпосередній, скромний та безмежно добрий. Але водночас він твердо вирішив приєднатися до Української Автокефальної Православної Церкви в дуже складні та ризиковані для неї часи. Важко уявити, скільки сили та відваги вимагало рішення плисти проти бурхливої течії.

Владика Мефодій любив людей, любив Бога, Церкву та Україну. І кривду, яку терпів багатостраждальний український народ, він брав дуже близько до серця. Усе своє життя він присвятив спілкуванню, відкритості до ближнього та служінню Українській Автокефальній Православній Церкві. УАПЦ була для нього рідною Церквою, церквою аутентичної традиції, Церквою, яка є справжньою спадкоємицею усіх мучеників та сповідників віри, які боролися за автокефалію у 20 столітті.

І у річницю відходу у вічність Блаженнішого Митрополита Мефодія вся повнота нашої Церкви та її численна паства молитовно вшановують пам’ять блаженноспочилого та підносять свої молитви за спокій його душі.

Стрітення Господнє

Кожна Євангельська подія, яка згадується Церквою, називається «священною», бо звершилась вона заради нашого з вами, дорогі браття та сестри, освячення і спасіння, через виховання в наших серцях, стремління до Бога, і через пізнання Його Істини.

Сьогодні ж Свята Церква згадує євангельську і, в той же час, історичну подію – Стрітення Господнє! Історія цього величного свята переносить нас в древній Єрусалим, більш як на дві тисячі років назад в минуле. Жив на той час в Єрусалимі праведний старець Симеон, він був дуже благочестивим, і разом з тогочасним людством очікував пришестя в світ Господа нашого Ісуса Христа.

Єгипетський цар Птоломей, який створив Олександрійську бібліотеку, задумав перевести на грецьку мову те, що ми називаємо Старим Завітом, тобто книги пророка Мойсея і пророчі книги юдейського народу. Але цар сумнівався, що переклад буде точним: чи захочуть юдеї відкрити свої потаємні знання для чужих їм людей, чи володіють вони повною мірою знанням грецької мови, чи не буде між ними спірних моментів з приводу того чи іншого місця у писанні? Серед ізраїльтян було обрано 70 мудрих та знаючих обидві мови мужів, “70 тлумачів”. Кожен з них отримав все необхідне для перекладу і трудився окремо від інших. І коли робота була завершена і отримані переклади порівняли, то із здивуванням побачили, що вони слово в слово співпали! Таким дивним і явним чином була показана істинність Богооткровення Старого Завіту, Мойсеєвих та пророчих книг!

Серед перекладачів був і Симеон. Перекладаючи книгу пр. Ісаї, він дійшов до слів: “Ось Діва в утробі зачне і народить Сина” (Іс. 7,14), і засумнівався, що діва, яка не знала чоловіка, може народити, і хотів переправити це місце в тексті, а натомість вписати “жінка”. Але раптом з’явився Ангел, який зупинив його і сказав: “Повір написаному, ти сам скоро переконаєшся, що це пророцтво виповниться, і ти не відчуєш смерті, поки не побачиш Господа, народженого від Чистої і Пренепорочної Діви”… З тих пір минуло майже 270 років. Весь цей період, тобто все своє довге і праведне життя, зігрітий вірою в грядущого Спасителя, очікував праведний Симеон звершення того, про що йому було предріщено Святим Духом через Ангела.

І ось, коли народжений Спаситель на сороковий день свого земного буття був принесений Своєю Пречистою Матір’ю і святим Йосифом Обручником до храму, то праведний Симеон зустрічаючи при храмі із поклику Святого Духа, що цей Младенець і є Той Месія, про Якого пророкував пророк Ісайя, що ця Матір то і є Пречиста Діва, виповнилася його надія: відбулася дивна і довгоочікувана зустріч! З благоговінням і радістю прийняв святий старець в свої обійми Господа і вигукнув: “Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем всіх людей. Світло на просвідчення язичників і славу людей Твоїх Ізраїля”. Промислом Божим судилось праведному Симеонові, не тільки побачити, але й осягнути старчеськими руками. Він зустрів, прийняв на руки Господа, Того, на кого очікував все земне життя, і Того, до кого з радістю перейшов у вічність.

“Стрітення” – слово старослов’янське, яке означає “зустріч”. Зустріч праведного Симеона – з Господом, людини – з Богом, Старого Завіту – з Новим. Це свято нашої зустрічі з Господом Ісусом Христом.

Ось і ми сьогодні зустрічаємо Господа з тією ж глибокою вдячністю та радістю, з якою зустрів Спасителя, Симеон Богоприємець. Тримав Його на своїх руках і бачив у Ньому звершення всіх давніх пророцтв про те, що настане день, коли ворожнеча між людиною і Богом прийде до кінця. Людина зустрічається з Богом у молитві, в радості, у стражданні і хворобах, особливо у Таїнстві Святого Причастя. Проте часто буває, що ми не помічаємо, не впізнаємо Бога, проходимо повз Нього.

Чистота серця – це перше і найнеобхідніше, що допомагає нам бачити Бога, наблизитися до Нього і жити з Ним і в Ньому. Ось чому так часто Свята Церква від імені всіх і за всіх нас повторює у своїх молитвах: “Серце чисте створи в мені, Боже, і духа праведного віднови в нутрі моєму”. Ми сказали, що нинішній день — це день нашої з вами зустрічі з Христом Спасителем.

Можливостей зустрітися з Богом безліч. Про цю неминучу зустріч треба пам’ятати, до неї треба готуватись. Остання зустріч не залежить від нашого бажання: можна в цьому світі свідомо чи несвідомо зневажати зустрічами з Богом, відкидати їх, але та, остання, зустріч не залежить ані від нашого бажання, ані від нашої готовності. Господи! Сподоби нас пройти земний шлях, з миром промовити своє “нині відпускаєш…” і, зустрівшись із Тобою, почути не грізне – “… ідіть від Мене, прокляті…”, а милостиве Твоє слово: “Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу”. Амінь.

Митр.прот. Роман Будзинський

 

Свято Трьох Святителів

День пам’яті трьох єрархів та вчителів Східної Церкви відзначають 12 лютого. У народі цей празник називають ще «Трьох Святих»: св. Василія Великого, св. Григорія Богослова, св. Івана Золотоустого.

У богослужіннях усі вони називаються рівноапостольними, cтовпами Церкви та вчителями вселенної. Як пише у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, празник трьох Святителів належить до найновіших празників Грецької Церкви. Поштовхом до встановлення цього празника була велика суперечка у другій половині XI ст. про те, хто з них трьох є більш цінний для Церкви. Одні вище ставили святого Василія Великого, інші — святого Григорія Богослова, а ще інші — святого Йоана Золотоустого. Прихильники святого Василія звались василіяни, святого Григорія — григоріяни, а святого Йоана — йоаніти.

Цю суперечку розв’язали самі Святителі. Вони спочатку кожен зокрема, а потім усі троє з’явилися Йоанові — єпископові міста Евхаїти, який відзначався мудрістю, знанням, чеснотами, і сказали: «Ми, як бачиш, одне в Бога й нічого нема в нас спірного, а кожний з нас у своєму часі, окремо натхнений Божим Духом навчав, що було потрібно для спасіння людей. То ж нема між нами ні першого, ні другого, але як назвеш одного, то за ним ідуть два інші. Встань, отже, і накажи тим, що через нас сваряться, щоб не ділилися, бо як за життя, так і після смерті, нашим намаганням є всі сторони світу зводити до миру і єдності. Установи, отже, святкування нашої пам’яти в одному дні так, як ми одне в Бога, а ми будемо помагати для спасіння тим, що святкуватимуть нашу пам’ять».

Єпископ Йоан зробив, як йому доручили Святителі. А через те, що Церква вже святкувала в січні пам’ять кожного з них зокрема, то він 1076 року призначив їх спільний празник 30 січня (за юліянським стилем — 12 лютого). Крім того, на їхню честь єпископ склав проповідь, уклав тропарі, канони і стихири. Наші літописи 1076 року згадують про встановлення цього празника в Греції.

Богослужба празника оспівує і прославляє трьох Святителів за їхню гарячу любов до Бога і ближнього, непохитну віру, значення для Церкви, світлі чесноти, Божу мудрість та заступництво.

«Василій — божественний ум, — співаємо на стиховні малої вечірні, — Григорій — божественний голос, Йоан — прегарний світильник. Хай будуть прославлені три визначні угодники і служителі Тройці». У стихирі на стиховні вечірні сказано: «Духа органи, грому божественного труби, блискавки проповідництва, світильники всесвітлі, золоті і світоносні в Бозі, преблаженний Василію, Григорію всемудрий, всезолотий і всечесний Йоане».

Наводячи як приклад їхню велич, заслуги та значення для Бога, Церква закликає вірних до належної прослави Трьох Святителів: «Любителі празника, — співаємо на литії, — зійшовшись, славімо пісенними похвалами Христових Святителів, Отців славу, колони віри і вірних учителів і хоронителів, кажучи: Радуйся, церковне світло, Василію премудрий, і стовпе непорушний. Радуйся, уме небесний, архиєрею преславний, Григорію Богослове. Радуйся, Золотослове, всезолотий Йоане, покаяння ясний проповіднику. То ж, Отці пребагаті, не переставайте завжди молитися до Христа за тих, які вірою і любов’ю празнують ваше священне і божественне торжество».

За матеріалами РІСУ.

Святий Григорій Богослов

7 лютого – день пам’яті святого Григорія Богослова, архієпископа Константинопольського. Майбутній святитель народився в Кападокії в 329 році Божому. Мати Григорія була знатною християнкою, а батько – єпископом Назіанським. Батьки дали святому найкращу освіту. З ним займалися мудреці, вчителі та рідний дядько, знатний вчитель риторики. Згодом святий Григорій пройшов курс навчання в школах Олександрії, Кесарії Кападокійської та Назіанза.

Одного разу святий Григорій розмовляв зі своєю матір’ю та дізнався, що його батьки довго молили про народження сина і, тільки після обіцянки присвятити дитя Господу, народився святий Григорій. Юнак твердо вирішив стримати обіцянку батьків.

Для того щоб завершити освіту святий Григорій переїхав до Афін, де зустрів свого майбутнього вірного друга – святого Василія Великого. Після завершення своєї освіти Григорій, на прохання тисяч людей, залишився в Афінах на деякий час працювати викладачем риторики. Але згодом він розумів, що його доля служити Богові. Повернувшись додому, святий Григорій прийняв святе хрещення від свого батька.

В 374 році померли батьки святителя Григорія. Тоді він вирушив до Селевкії Ісаврійської. Там він опікувався численними лікарнями і притулками для старців та немічних. Всі свої кошти він віддавав на будівництво нових і утримання старих притулків.

Після смерті святителя Василія Великого, святий Григорій, виконав передсмертне прохання свого друга, і переїхав в Константинополь для боротьби з єресю Македонія, який заперечував Божество Святого Духа.

Майже всі храми Константинополя були під владою єретиків. У 379 році святитель Григорій почав служити й проповідувати у невеликій домашній церкві своїх родичів, яку назвав «Анастасія» («Воскресіння»), вірячи, що саме тут почне воскресати православ’я. З чарівною переконливістю спростовував він всі доводи єретиків, натхненно розкриваючи істинне вчення Церкви.

За підтримки Олександрійського Патріарха Петра (373-380) і Константинопольського імператора Феодосія (379-395) святитель Григорій Богослов був поставлений Патріархом Константинопільським і затверджений у цьому сані II Вселенським Собором у 381 році.

Однак зведення святителя Григорія на Константинопільську кафедру викликало невдоволення з боку Єгипетських і Македонських єпископів. Це викликало неспокій та незгоду в Церкві. Тоді святий Григорій вирішив піти із Константинополя, щоб вгамувати розбрат. Ні вмовляння імператора, ні прохання духовенства не зломили волі святителя. Він повернувся у рідний дім Аріанз і перебував там в чернечих подвигах.

389 року святитель Григорій Богослов переставився до Господа, залишивши велику спадщину: 243 послання, 507 духовних віршів і 45 проповідей.

 

Свята блаженна Ксенія

6 лютого – день пам’яті святої блаженної Ксенії Петербурзької. Віряни звертаються до святої з молитвами про благословення в майбутніх трудах. Батьки часто моляться святій Ксенії про допомогу у вихованні та навчанні дітей.

Свята блаженна Ксенія народилася в Петербурзі між 1719 і 1730 роками. Про сім’ю її точно не відомо, але в пам’яті століть збереглися відомості про її подвиг в ім’я Спасителя. Після того, як помер коханий чоловік Ксенії – Андрій Федорович, дівчина вирішила присвятити своє життя Богові.

Все багатство, що у неї лишилося після смерті чоловіка, Ксенія роздала бідним та віддала гроші  на будівництво храмів. Рідні Ксенії вирішили, що дівчина збожеволіла, і хотіли позбавити її прав керувати майном. Але суд дозволив Ксенії самостійно керувати своїми статками.

Свята Ксенія лишила собі лише костюм та ім’я покійного чоловіка. Цілий рік, в спеку й холоднечу Ксенія поневірялася по вулицях в одних черевиках на босу ногу і в костюмі чоловіка. А коли одяг чоловіка зітлів, вона почала одягатися в лахміття, які траплялися під руку. Від нового одягу і милостині вона відмовлялася. Ночами Ксенія йшла у відкрите поле, і там, стоячи на колінах всю ніч, підносила Богу свої молитви.

З часом люди стали помічати, що є у Ксенії щось особливе. У словах і вчинках Ксенії завжди був глибокий сенс. Містяни помічали, що якщо Ксенія давала що-небудь, то одержувача сього незабаром відвідувало щастя чи радість. Матері просили, щоб Ксенія погладила або приголубила хворої дитини і малюк починав одужувати.

Так Блаженна Ксенія допомагала людям за життя, а після її смерті на початку IX століття до її могили і каплиці на Смоленському кладовищі стали стікатися натовпи людей, просити блаженну Ксенію про допомогу в життєвих справах і потребах.

Молитва святій блаженній Ксенії

О, свята всеблаженна мати Ксеніє! Під покровом Всевишнього, що жила, керувалась і укріплялась Богоматір’ю, голод і спрагу, холод і спеку, ганьбу і гоніння перетерпіла, дарунок прозорливості і чудо творення від Бога отримала ти і під покровом Всемогутнього покоїшся. Нині свята Церква, як запашний цвіт, прославляє тебе. Находячись на місці твого поховання, перед образом твоїм святим, як до живої тебе, сущої з нами, молимося тобі: прийми прохання наші і принеси їх до Престолу Милосердного Отця Небесного, як сміливість до Нього маєш, проси, благодаттю, яка притікає до тебе, вічний порятунок, на благі справи і починання наше щедре благословення, від усяких лих і скорбот порятунок. Предстань святими твоїми молитвами перед Всемилостивим Рятівником нашим про нас, недостойних і грішних.

Поможи, свята блаженна мати Ксеніє, дітей світлом Святого Хрещення озорити і печаттю дарунка Духа Святого запечатати, отроків й отроковиць у вірі, чесності, богобоязливості виховати і успіхи в навчанні їм дарувати; хворих і недужих зціли, сімейним любов і згоду пошли, ченців подвигом добрими справами удостой і від ганьби відгороди, пастирів в міцності Духа Святого затвердь, народ і країну нашу у мирі і спокої збережи, про позбавлених в передсмертну годину Причастя Святих Христових Тайн ублагай. Ти наша надія і сподівання, швидке почуття і рятування, тобі подяку посилаємо і з тобою славимо Отця і Сина і Святого Духа, нині, повсякчас і навіки. Амінь.

Преподобний Максим Сповідник

Людина в обожненні уподібнюється Богові, бо благодать Духа торжествує в ній.
Преподобний Максим Сповідник

3 лютого християни вшановують пам’ять преподобного Максима Сповідника, відомого також за ім’ям Максим Богослов.

Преподобний Максим Сповідник народився близько 580 року Божого в благочестивій родині християн. Батьки змогли дати йому різносторонню освіту та привити любов до Євангелія. Досягнувши зрілості преподобний Максим вирішив вступити на військову службу до імператора Іраклія, але з часом зрозумів, що його покликання зовсім інше. Святий відправився до Хрисопольської обителі, де прийняв чернечий постриг.

Він не міг миритися з ученням єретиків, які стверджували, що буцімто Спаситель, Ісус Христос, мав одну волю – божественну. Преподобний Максим Сповідник доводив, що Христос, маючи дві природи, мав при цьому і дві волі: божественну та людську. Своїх поглядів сповідник не зрікся навіть під численними тортурами та у засланні.

Про життя святого відомо небагато, але його духовний спадок є великою цінністю. Максим Сповідник склав тлумачення важких місць Священого Писання, пояснення молитв, коментарі до творів інших отців Церкви, пояснення богослуження, диспути, трактати і листи.

Святителі Афанасій та Кирил Олександрійські

31 січня день пам’яті святих Афанасія та Кирила Олександрійських, двох світил Церкви Христової, які ревно трудились для утвердження віри Православної словом і ділом.

Святий Афанасій народився в столиці Єгипту – Олександрії, в сім’ї побожних батьків. З самого дитинства Афанасій був ревним християнином, і вже в юному віці святий патріарх Олександрійський Олександр взяв його до церковного кліру. Будучи ще в юному віці святий Афанасій захищав Православну віру від найвідомішої на той час єресі аріан. Після смерті патріарха Олександра, Афанасій був обраний на єпископську кафедру Олександрії у віці 28 років.

Маючи такий поважний сан святий розгорнув ще більшу боротьбу з єрессю. Життя святого було сповнене постійних гонінь, скорбот та поневірянь. Більше ніж 47 років святитель Афанасій керував Церквою. Був момент, коли він залишався єдиним православним єпископом, інші ж єпископи впадали в єресь. Помер великий святитель 387 року, залишивши після себе багато творів на захист віри. Труди святого Афанасія радив читати навіть Святий Іоанн Златоуст.

Святий Кирило походив зі знатної й благочестивої християнської родини. Він вивчав світські науки, у тому числі й філософію, але найбільше прагнув набути знання Святого Письма та істин християнської віри. Замолоду святий Кирил вступив у скит святого Макарія в Нітрійських горах, де пробув шість років.

Патріарх Олександрійський Феофіл посвятив його в сан диякона, зарахував до кліру й, бачачи його обдарованість, доручив проголошувати проповіді. По смерті патріарха Феофіла святий Кирило одностайно був обраний на патріарший престол Олександрійської Церкви.

Видаляючи з посеред своєї пастви ворогів св. віри – юдеїв і язичників, св. Кирило дбав і про утвердження віри та благочестя свого стада. Його полум’яна ревність за чистоту християнського вчення і непохитна твердість у захисті віри особливо проявилися в боротьбі з Несторієм, який збурив своєю єрессю Церкву.

Святитель Кирил писав послання до Несторія і листи імператорові Феодосію Молодшому, папі Целестину I та в різні монастирі, спростовуючи думки Несторія й викладаючи правдиве християнське вчення про втілення Сина Божого. На III Вселенському Соборі, скликаному в 431 р. у місті Ефесі, святитель Кирил був головою. Помер святитель в 444 р.

Святкування дня пам’яті цих двох світил Олександрійської кафедри в один день встановлено на знак подяки за їх ревні труди для утвердження християнства.