Андрій Парубій повідомив про результати зустрічі зі Вселенським Патріархом Варфоломієм у Стамбулі

Голова Верховної Ради України провів у четвер зустріч з представниками Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій України (ВРЦІРО) з нагоди 20-ліття її діяльності. Під час зустрічі він висловив вдячність релігійним організаціям за їхню послідовну діяльність у забезпеченні консолідації суспільства. «Завдяки спільній молитві вистояв Майдан, зміг протистояти агресії, – сказав він і додав, що релігійні організації у тяжкий час випробувань у державі забезпечують мир і спокій у суспільстві.

А.Парубій повідомив про результати зустрічі зі Вселенським Патріархом Варфоломієм у Стамбулі. За його словами, Патріарх Варфоломій просив передати вітання і благословення для всіх і просив подякувати депутатам, які проголосували за звернення щодо надання автокефалії Українській православній церкві. «Патріарх Варфоломій добре обізнаний із ситуацією в Україні та відслідковує її. Він бачить зміни, які відбулися в Україні за останні три роки, і погоджується, що українці консолідувалися, а Україна стала сильнішою, – зазначив Голова Парламенту та висловив сподівання, що Вселенський патріарх Варфоломій найближчим часом зустрінеться із Всеукраїнською радою церков.

А.Парубій нагадав, що запросив Патріарха Варфоломія відвідати з візитом України. «Патріарх Варфоломій дав добро на такий візит в Україну. І я сподіваюся, що найближчим часом ми зможемо провести зустріч Всеукраїнської ради церков з патріархом Варфоломієм».

Під час розмови Голова Верховної ради підкреслив, що російський агресор намагається розхитувати міжконфесійний мир для дестабілізації ситуації в Україні. Він наголосив на важливості «протидії екстремізму, особливо у його релігійних проявах». «Світ має жахливі приклади релігійного фанатизму та екстремізму, які призводять до конфліктів та війн», – зазначив Голова Парламенту.

За його словами, російський агресор докладає багато зусиль і великі кошти для того, аби використати релігійні почуття для дестабілізації ситуації в Україні та розхитування міжконфесійних відносин. «Нашими спільними зусиллями ми не дали окупанту цього зробити», – наголосив Голова Верховної Ради.

Представники духовенства різних конфесій обговорили питання духовності, релігійних свобод і діяльність релігійних організацій, яка б була спрямована на зміцнення держави і моральних основ суспільства.

Вони також висловились за посилення діалогу між владою і суспільством.

IX Міжнародні Річинські читання «Арсен Річинський і Заславщина»

8 грудня за підтримки Української асоціації релігієзнавців, Ізяславської районної та місцевої рад, Ізяславської районної державної адміністрації, відділення релігієзнавства інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, Кременецького медичного училища імені Арсена Річинського  та Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія  відбулись ІХ Річинські читання з Міжнародною участю «Арсен Річинський і Заславщина», присвячені 60-річчю пам’яті Арсена Річинського та 100-річчю відкриття Ізяславської районної лікарні.

З вітальним словом виступили академік НАН України, доктор філософських наук, директор Інституту філософії ім. Г. С.  Сковороди НАН України Попович М. В, голова Ізяславської районної державної адміністрації Яцков Б. О., голова Ізяславської районної ради Шлегель С. В. та голова Ізяславської міської ради Корнійчук В. І..

Запрошені гості виступили з доповідями, окресливши роль діяльності Арсена Річинського в становленні української релігійної свідомості, боротьбі за Помісну Українську Православну Церкву та ролі української мови в богослужінні. Також обговорили питання використання праць Арсена Річинського у сучасній системі виховання молоді. Голова Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія Наталія Шевчук розповіла про значення спадщини талановитого лікаря та відомого релігієзнавця для Українського Православ’я і нещодавню річницю перевезення останків Арсена Річинського до України, які нині зберігаються в Кафедральному Соборі Різдва Христового в м. Тернопіль.

Серед присутніх в залі також було духовенство різних конфесій, у тому числі представники Української Автокефальної Православної Церкви в особі митрофорного протоієрея Романа Будзинського та іподиякона Михайла Струка.

Нині Арсеній Річинський вдруге народжується для України. Його праці та діяльність служать основою процесу українізації Православ’я у нашій країні.

Свята великомучениця Катерина

В ясний та морозний день 7 грудня християни вшановують святу великомученицю Катерину.

Життя Катерини припало на кінець III — початок IV ст. — період найтяжчих гонінь на християн за часів імператора Максиміліана. Катерина була дочкою грецького царя Ксантоса. Александрія, де мешкала родина царя, вважалася тоді справжнім центром наук та мистецтв. Здібна та допитлива дівчина вивчала філософію, діалектику, ораторське мистецтво, риторику, була обізнана з творами видатних на той час лікарів, знала чимало мов. Мати Катерини була таємною християнкою, і через неї дівчина познайомилася з християнським ученням, яке справило на неї надзвичайне враження.

Завдяки розуму й обізнаності в багатьох науках Катерина обернула в християнську віру багатьох людей і завжди перемагала в спорі з язичницькими філософами. Все це разом із рідкісною вродою зробило дівчину надзвичайно гордою, і серед чоловіків вона не знаходила рівного собі.

Коли ж підійшла пора виходити заміж, батьки почали шукати для доньки нареченого, але вона й слухати не хотіла про нього, і одного разу сказала: «Якщо ви наполягаєте, я вийду заміж. Але знайдіть мені такого юнака, який буде подібний до мене у чотирьох обдаруваннях, якими я, як ви запевняєте, перевершую всіх інших дівчат. Хай він буде подібний до мене у благородстві, у красі, у багатстві та в розумі; якщо ж у нього буде відсутній хоча б один хист, він не вартий мене».

Довго шукали батьки нареченого для своєї дитини, але все було даремно. За порадою вони звернулися до одного старця, який давно довідався про високі моральні якості Катерини і вирішив схилити її до «пізнання Христа, Царя Небесного». Ось що він сказав дівчині: «Знаю тільки одного прекрасного юнака, який, без сумніву, перевершує тебе в усіх обдаруваннях, про які ти казала; краса його перемагає сяйво сонця, премудрість його — це все, що створене: живе та неживе; багатства скарбниці його можна роздати всьому світові, і від цього воно не зменшиться, а стане більшим; благородство ж його невимовне». Образ цього юнака, так велично змальований старцем, схвилював Катерину настільки, що з цього моменту вона думала тільки про нього та мріяла стати його дружиною.

Благочестивим життям та молитвами Катерина досягла такого стану, що їй дано було побачити в чудесному видінні цього прекрасного юнака, тобто самого Ісуса Христа. Він подарував дівчині обручку та сказав їй: «З цього дня приймаю тебе в наречені, наречені вічні; да не буде у тебе віднині жениха земного».

Сталося так, що заручитися з красунею Катериною зажадав сам імператор Максиміліан — язичник, який приїхав до Александрії та закохався у дівчину. Але Катерина не тільки не зрадила Ісусові, але й привернула до нього імператрицю, улюбленого полководця імператора з його охоронцями, а також філософів, які прийшли переконати Катерину у перевагах віри язичників. Усі її послідовники прийняли мученицьку смерть. Останньою було жорстоко страчено й саму святу Катерину. Через кілька років християни знайшли останки великомучениці й поховали їх. Місце страти й сьогодні показують в Олександрії туристам. Давні християни цього міста встановили мармурову колону, на якій висікли зображення св. великомучениці. Ця колона і зараз стоїть у храмі св. Сави.

В Україні ставлення до Катерини, як і до інших святих великомучениць, було особливим: довірливим і житейським. Отже, невипадково свято Катерини називали святом дівочої долі. Наші пращури свято вірили, що при народженні людини Бог неодмінно посилає їй і долю — добру чи лиху. Найчастіше до своєї долі зверталися дівчата, щоб вона порадила й ощедрила їх щасливим подружнім життям, та жінки, в котрих не зладнався родинний затишок. Дівчата ворожать, закликаючи свою долю, а парубки напередодні цього дня повинні постувати — тоді доля пошле їм гарну дружину.

Ось як дівчата намагаються впізнати своє майбутнє. До сходу сонця слід піти до саду, зрізати гілочку вишні. По поверненні до хати треба поставити цю гілочку у воду й чекати на свято Меланки. Якщо до Меланки гілочка засохне — поганий знак, що віщує таку й долю, цього року не буде весілля. А якщо вишня зацвіте — і доля дівоча так само цвістиме, шлюб цього року буде укладений обов’язково.

А ще напередодні дня Катерини дівчата клали під подушку листочки з різних дерев, помічаючи таким способом кількох хлопців. Серед них мав бути: яблуневий листочок — для дівчини. Лягаючи спати, дівчина читала молитву долі, аби та змилосердилась над нею, а вдосвіта прохала найменшого в родині хлопчика витягти одного з листочків: який витягне, за того й вийде заміж, а як випаде листочок з яблуні, то доведеться ще подівувати.

Вітаємо з Днем Збройних Сил України!

Дорогі захисники Української держави!

Незважаючи на досить невелику офіційну історію українського війська, справжній вік Української армії сягає кількох століть, а її бойові традиції формувалися у важких кривавих війнах і конфліктах від Київської Русі до Великої Вітчизняної війни.

І сьогодні солдати і офіцери Збройних Сил України гідно продовжують традиції своїх предків. Український народ високо цінує ратну службу воїнів, які виконують покладений на них конституційний обов’язок, забезпечують надійну оборону Вітчизни, її недоторканність та територіальну цілісність.

Щиро вітаємо всіх військовослужбовців з Днем Збройних Сил України та бажаємо незламної волі в подоланні труднощів військового буття, надійного родинного тилу, міцного здоров’я та звершення всіх ваших мрій і побажань. Нехай Всемилостивий Господь благословить вас, дорогі захисники, у цьому нелегкому служінні.

Віримо, що українські військовослужбовці й надалі гуртуватимуться навколо ідеї єдиної і неподільної України!

Введення в храм Пресвятої Богородиці Діви Марії

На церковному календарі 4 грудня. У цей день всі християни відзначають свято Введення у храм Пресвятої Богородиці. Перший християнське свято зими. Введення прийшло – зиму принесло.

Сьогодні Діва, що вводиться в храм, являє нам ясно благу волю Божу і сповіщає нам про Христа, який врятує всіх людей, і ми звертаємося до неї: «Радуйся виконавиця творчого промислу». Символ чистоти, цнотливості, дівоцтва. Сніг, що покриває в цю пору землю, очищає і лікує гріх та бруд навколишньої дійсності, немов справжня нетлінна основа життя проступає під білим покривом, як відображення на землі життя розумної святий небесної. Сама природа вводить нас в таємничий сяючий храм.

Свято Введення в храм в писанні не міститься. Воно прийшло до нас з переказів.

Писання оповідає нам історію народження і життя на землі Діви Марії. Отже… в Єрусалимі жили благочестиві заможні люди Іоаким і Ганна. У них довго не було дітей. Після старанних молитов, вони отримали одкровення від Бога про народження дитини. І сказала Ганна: «Якщо буде у мене дитя, віддам його в дар Господу». І народилася дівчинка, назвали її Марія, Маріам, що означає висока, піднесена, а мати її звали Ганна, що означає благодать. Марія – дитя благодаті.

Місця, пов’язані з її народженням та життям і нині шануються в Єрусалимі. Тут у золотих воріт старого міста зустрілися й поцілувалися Іоаким і Ганна.. На північ за овечими воротами височіла базиліка святої Ганни, споруджена хрестоносцями в 12 столітті над залишками того будинку, де народилася Марія. У крипті храму збереглося місце її народження. Ці камені, ця земля пам’ятає її перші дитячі кроки.

Коли Пресвятій Діві виповнилося три роки, батьки вирішили виконати свою обітницю, дану Богу. Зібравши родичів і близьких, одягнувши Пречисту Марію в найкращий одяг, зі співом священних пісень, із запаленими свічками в руках привели її до Єрусалимського храму, що знаходиться в трьох днях шляху від Назарета.

І сказав Іоаким: «Покличте непорочних дочок єрусалимських і нехай вони візьмуть світильники і будуть стояти блаженними, щоб полюбила вона в серці своєму храм Господній».

Три дні з короткими зупинками для відпочинку йшла ця урочиста хода, поки, нарешті, процесія не досягнула Єрусалимського храму. Назустріч їй з співом вийшли священики на чолі з первосвящеником Захарією. Іоаким і Ганна поставили Марію на першу сходинку зі словами: «Іди, Дочка, до Бога, що дав нам Тебе, до милосердного Владики. Зайди в Господню Церкву – радість і веселість світу».

Ганок, що веде до храму, складався з 15 високих ступенів, по числу статечних псалмів, які священики співали на кожному ступені при вході в храм. Трирічна дівчинка, здавалося, не могла б сама зійти по цих сходах. Однак Пресвята Діва, незважаючи на свій вік, легко подолала круті сходи храму і була зустрінута і благословенна первосвящеником – за переказами, Захарією, майбутнім батьком Іоанна Хрестителя. І первосвященик прийняв Пресвяту Діву і, поцілувавши, дав благословення, сказавши: «Господь звеличить ім’я Твоє у всіх родах, бо через Тебе явить Господь в останні дні перед Ізраїлем Спасителя». І посадив Її на третій сходинці у жертовника, і зійшла на Неї благодать.

Глибокою таємницею покрите земне життя Пресвятої Богородиці від дитинства до вознесіння на небо. Сокровенне було і Її життя в Єрусалимському храмі. «Якби хто запитав мене, – говорив блаженний Ієронім, – як проводила час юності Пресвята Діва, – я відповів би: то відомо Самому Богу і Архангелу Гавриїлу, невідступному зберігачу Її».

Марія жила в Єрусалимському храмі як голубка і їжу приймала з рук Ангела. Такою вона і зображується на православних іконах. Захарія з рук в руки бере немовляти Марію, здивованим і захопленим поглядом проводжають її, схилилися Іоаким і Ганна.

В Церковному переказі збереглися відомості, що під час перебування Пречистої Діви в Єрусалимському храмі вона виховувалася у товаристві благочестивих дів, старанно читала Священне Писання, займалася рукоділлям, постійно молилася і зростала в любові до Бога…

Маленька дівчинка Марія, удостоїлася великої честі – увійти в ту частину Храму, яка називалася у стародавніх іудеїв «Святеє святих». По особливому одкровенню Вона як Божий ковчег була введена у Святеє Святих, куди мав право входити тільки первосвященик один раз на рік – цим була виявлена Її особлива роль у долі людства.

Про подію, що святкується сьогодні Православною Церквою можна говорити як про символ, ознаку, божественний натяк на велику майбутню подію Різдва Христового. Введення в храм Пресвятої Богородиці стало приготуванням Марії до того, щоб дати життя Богу на землі, стати Його Матір’ю.

Марія залишалася на вихованні в храмі аж до повноліття, тобто до 15-річного віку, після чого Вона була видана заміж за літнього вдівця теслі Йосипа.

Етичний сенс цього свята і урок для кожного з нас це Введення світу і кожної душі людської в радість Нового Заповіту з Богом.

Матір Божа подібно до сонця світить і зігріває променями Своєї любові наші душі даною їй від Бога благодаттю. Духом Своїм Вона завжди перебуває на землі. Коли блаженний Андрій юродивий подібно апостолу Павлу був захоплений духом в Небесні обителі і побачив там Господа, він став сумувати, не бачачи Пречистої Богородиці. Але Ангел сказав йому, що Вона пішла в світ допомагати людям.

Всі ми обтяжені горем, життєвими негараздами, хворобами і напастями, бо все помиляємось. Слово Боже говорить, що немає людини, яка б пожила на землі і не згрішила. Бог є вища Любов. Любов до своєї Матері, любов до нас. Він приймає Її молитви. Ми віримо в Її постійне клопотання за нас, грішних, ми віруємо в силу Її молитов.

Матір Божа увійшла в храм. І освятила його своєю присутністю. Це свято всіх нас, тому що, ми подібно Марії піднімаємося духовним сходам життя. Ми день за днем наближаємося до тієї зустрічі з Богом, де зверху життєвих сходів чекає нас первосвященик, який подає нам руку зверху і піднімає нас в небесні селища. І в цьому діяльному сходженні до Бога нам допомагає Матір Божа. Вона тримає нас за руку, немов своє дитя і не дає нам впасти.

Святитель Прокл Константинопольский

3 грудня молитовно вшановують пам’ять святителя Прокла, архієпископа Константинопольського.

Святитель Прокл ще з юності весь свій час віддавав молитві і вивченню Святого Писання. Прокл був учнем святителя Іоанна Златоуста, який висвятив його в сан диякона, а потім у сан пресвітера. Від свого вчителя святий Прокл отримав глибокі знання Писання і навчився в досконалій формі викладати думки.

Після вигнання і смерті святителя Іоанна Златоуста святий Прокл був рукопокладений святим Патріархом Константинопольським Сисинієм у сан єпископа міста Кізіка, але під впливом єретиків-несторіан люди вигнали свого святителя. Тоді святий Прокл повернувся в столицю і проповідував Слово Боже в храмах Константинополя. Після смерті святителя Патріарха Сисинія, Прокл був возведений в архієпископа. Ставши Патріархом Константинопольським, він керував Церквою протягом дванадцяти років. Стараннями святителя Прокла при святому царя Феодосії Другому в Константинополь були перенесені мощі святителя Іоанна Златоуста.

Під час патріаршества Прокла імперію спіткав руйнівний землетрус, який тривав кілька місяців. Жителі столиці на чолі з Патріархом і імператором виходили з міста і служили молебні про припинення лиха. Під час одного молебню з натовпу невидимою силою був піднятий у повітря хлопчик і винесений дуже високо. Потім, дитятко повернулося на землю. Хлопчик розповів, що бачив і чув, як ангели прославляють Бога словами: “Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний”. Весь народ заспівав цю молитву, приєднавши до неї: “помилуй нас” – і землетрус припинився. Цю молитву Православна Церква співає за богослужінням і до цього дня.

Загальну пошану здобула діяльність святого Патріарха по влаштуванню благочиння у всіх церковних справах. Оточений любов’ю і пошаною, Прокл відійшов до Господа в похилому віці.

Вітання з Днем Небесного Покровителя

Всечесний отче Романе!

Від імені вірних УАПЦ і прихожан Церкви Жон-Мироносиць прийміть щирі та сердечні вітання з нагоди Дня Вашого Небесного Покровителя!

Нехай всемилостивий Господь завжди допомагає Вам на шляху служіння Йому й ближнім, щедро обдаровуючи Вас здоров’ям, натхненням і силою, терпінням, смиренням і любов’ю.

Нехай охороняє Вас Господь у здоров’ї та благоденстві на многії і благії літа!

Всесвітній день боротьби зі СНІДом

Кожного року 1 грудня увесь світ відзначає Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Цей день є нагадуванням про необхідність зупинити розповсюдження епідемії ВІЛ/СНІДу.

Україна за темпами розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу займає одне з перших місць у Східно-Європейському регіоні. Епідемія є особливим різновидом кризи, яку необхідно сприймати як надзвичайну ситуацію, подолати яку можна тільки спільними зусиллями.

Ми маємо чинити відповідально, турбуватися про себе й про інших. У цьому й полягає наше християнське покликання. Воно передбачає також протистояння злу та несправедливості, прагнення жити чесно та праведно, відповідальність за відношення до власного тіла та за особисте життя. Про це необхідно завжди пам`ятати.

Люди, що живуть з ВІЛ потребують поваги, довіри та щирого співчуття. Приймаючий підхід допомагає цим людям довіритися та розповісти про себе. А це значить, що той хто говорить і той, хто слухає, досягнуть більшого розуміння.

Тож ми як християни маємо турбуватися про те, аби люди, які живуть з ВІЛ/СНІД могли почувати себе гідними та важливими частинками суспільства, адже будь яка людина може надати підтримку, прийнявши людей, вражених ВІЛ-інфекцією, як повноцінних членів суспільства, даруючи їм надію і підтримку та являючи Божу любов до них. Навіть одне добре слово зможе допомогти людині зцілитися духовно та повернути до нормального життя.

В цей день ми підносимо свої молитви до Всемилостивого Господа за фізичне та духовне здоров’я всіх людей, що страждають від ВІЛ/СНІД, і просимо щоб Він дарував їм многії та благії літа!

Святі мученики Платон та Роман

1 грудня християни вшановують пам’ять святих мучеників Платона та Романа, які постраждали від рук мучителів в IV столітті.

Святий мученик Платон народився в місті Анкірі в Галатії у благочестивій родині.

Ще юнаком він залишив будинок і ходив по містах, натхненно проповідуючи Слово Боже язичникам, дивуючи слухачів переконливістю й красою своїх промов. За свою проповідь він був схоплений і приведений в храм Зевса на суд до правителя Агрипіна. Суддя спочатку намагався лестощами схилити святого до зречення від Христа. Запевняючи юнака, що той міг би зрівнятися по розуму з самим великим філософом Платоном, якби поклонявся язичницьким богам. На це святий Платон відповів, що мудрість філософа, хоча й велика, але скороминуща і обмежена, а істинна, вічна і безмежна мудрість укладена в євангельському вченні. Тоді суддя обіцяв в нагороду за зречення віддати йому в дружини красуню дочку, а в разі відмови погрожував мукою і смертю. Святий Платон відповів, що вибирає смерть тимчасову заради життя вічного.

Терпіння правителя вичерпалося, і він наказав нещадно бити мученика, а потім відправити до в’язниці. Коли святого Платона вели в ув’язнення, він звернувся до народу, що зібрався біля храму, закликаючи всіх не відступати від християнської віри.

Через сім днів мученика Платона знову привели на суд Агрипіна в храм Зевса, де вже були заготовлені знаряддя тортур: киплячі казани, розпечене залізо, гострі гаки. Суддя запропонував мученику вибір: принести жертву богам або випробувати на собі дію цих знарядь. Святий знову твердо відмовився поклонитися ідолам, і після катувань його кинули до в’язниці і тримали там без їжі і води 18 днів. Але бачачи, що і це не похитнуло мученика, йому запропонували в обмін на життя і свободу лише вимовити «великий бог Аполлон». «Не хочу згрішити і словом», – відповідав мученик. За наказом Агрипіна святого мученика Платона обезголовили.

Святий мученик Роман служив дияконом в одному з храмів Кесарії Палестинської. Під час одного з гонінь на християн він перебрався жити в Антіохію.

Коли правитель Антіохії Аскліпіад задумав зруйнувати християнський храм, святий Роман закликав віруючих відстояти свою святиню. Він переконав їх у тому, що якщо вони збережуть храм, то будуть радіти тут, на землі, в Церкві войовничій, а якщо загинуть при захисті храму, то будуть радіти в торжествуючій Церкві Небесній. Бачачи таку рішучість народу, правитель не посмів виконати свого наміру.

Через деякий час, за правління імператора Максиміана Галерія, в місті почалося язичницьке святкування і безліч людей з усієї округи прийшло в Антіохію, святий Роман почав викривати ідолопоклонство і закликав всіх слідувати за Христом.

За наказом імператора його схопили як християнина. Ніякі тортури і знущання не злякали його. Диякона Романа засудили до спалення, але несподівана злива загасила вогонь. Імператор наказав відрізати Роману язик, проте і тоді він голосно викривав ідолопоклонників. Тоді мучителям було наказано повісити його.

Апостол Матвій

29 листопада православні християни молитовно вшановують пам’ять святого апостола і євангеліста Матвія. Згідно з Біблією, у Ісуса Христа було дванадцять учнів, послідовників, апостолів. Кожен з них до зустрічі зі Спасителем жив своїм життям, виконував обов’язки, грав певну роль у суспільстві.

Апостол Матвій служив збирачем податків для Риму. Почувши голос Ісуса Христа: «Іди за Мною» (Мф. 9. 9), він залишив свою посаду і пішов за Спасителем. Спочатку святий проповідував у Палестині. Перед виходом на проповідь у далекі країни апостол написав Євангеліє.

Згодом святий апостол Матвій обійшов з Євангельською проповіддю Сирію, Мідію, Персію і Парфію. Остання країна до якої дійшов святий євангеліст була Ефіопія. Він заснував там Церкву і побудував храм у місті Мірмени, поставив у ній єпископом свого супутника на ім’я Платон. Коли апостол старанно благав Бога про навернення ефіопів, під час молитви явився йому Сам Господь в образі хлопця і, давши жезл, наказав поставити його біля дверей храму. Господь сказав, що з цього жезла виросте дерево і буде приносити плоди, а від кореня його буде випливати джерело води. Вмившись у воді і споживши плодів, ефіопи змінять свій прикрий норов, стануть добрими і лагідними.

Апостол поніс жезл до храму, а дорогою зустрів дружину і сина правителя цієї країни Фулвіана, одержимих нечистим духом. Святий апостол ім’ям Ісуса Христа зцілив їх. Це диво навернуло до Господа велику кількість язичників. Але правитель не хотів, щоб його піддані були християнами і перестали поклонятися язичницьким богам. Він звинуватив апостола в чаклунстві і наказав стратити його.

Святого Матвія поклали обличчям вниз, засипали хмизом і підпалили. Коли вогнище розгорілося, то всі побачили, що вогонь не шкодить святому Матвію. Тоді Фулвіан наказав додати хмизу в багаття, обливши його смолою і поставивши навколо дванадцять ідолів. Але полум’я розтопило ідолів і обпалило Фулвіана. Переляканий ефіоп звернувся до святого з благанням про помилування, і по молитві апостола полум’я згасло. Тіло святого апостола залишилося неушкодженим, і він відійшов до Господа. Правитель Фулвіан гірко розкаявся в скоєному, але сумнівів своїх не залишив. Він звелів покласти тіло святого Матвія в залізну труну і кинути в море. При цьому Фулвіан сказав, що якщо Бог Матвія збереже тіло апостола у воді, як зберіг його у вогні, то слід поклонятися цьому Єдиному Правдивому Богові.

У ту ж ніч до єпископа Платона у сні з’явився апостол Матвій і наказав йому йти з кліром на берег моря і знайти там його тіло. Прийшов на берег і Фулвіан зі своєю свитою. Винесена хвилею труна була з честю перенесена у храм, побудований апостолом. Тоді Фулвіан попросив у Матвія прощення, після чого єпископ Платон хрестив його з ім’ям Матвій, яке дав йому за велінням Божим. Правитель Фулвіан прийняв єпископство і продовжив справу навернення свого народу.

Святі мученики Гурій, Самон та Авив

28 листопада – день вшанування пам’яті святих мучеників Гурія, Самона та Авива, відомих серед православних християн як покровителів шлюбу та щасливої родини.

Святі мученики Гурій та Самон постраждали під час гонінь на християн при імператорах Діоклітіані та Максиміані в місті Едессі. Їх схопили та змушували принести жертву язичницьким богам, але святі відповіли рішучою відмовою, висповідавши свою віру в Христа. За це вони піддалися страшним мукам: їх били, підвішували за руки, прив’язавши до ніг важкий тягар, кидали в тісну темницю. Мученики все переносили з твердістю і молитвою. Вночі їх відвезли за місто і обезголовили. Християни викрали їх знівечені тіла та поховали з почестями.

Через багато років останній імператор-язичник Лікіній знову розпочав гоніння на християн.

Диякон на ім’я Авив, якого імператор наказав схопити за ревне поширення істинної віри, сам прийшов до катів, не бажаючи, щоб при його розшуку постраждали інші християни. Святий сповідав віру в Христа і був засуджений до спалення. Мученик сам пішов у вогонь і з молитвою віддав дух свій Господу. Коли вогонь погас, мати святого і родичі знайшли тіло його неушкодженим. Мученика поховали поруч зі святими Гурієм і Самоном.

Після смерті святих відбувалися численні чудеса з тими, хто з вірою і любов’ю закликав їх собі на допомогу.