Різдвяне послання Вселенського Патріарха Варфоломія

Патріарше послання на Різдво Христове

†Варфоломій,
Милістю Божою Архієпископ Константинопольський,
Нового Риму і Вселенський Патріарх,
Всій повноті Церкви,
Благодать, милість і мир Від Христа Спасителя народженого у Віфлеємі.

Милістю Божою, ми знову сподобились досягти великого свята народження во плоті Божественного Слова, Яке прийшло у світ дарувати нам “добробуття”1, відпущення гріхів, визволення з неволі діянь закону і від смерті, щоб дати нам справжнє життя та велику радість, яку “ніхто не може відібрати від нас”2.

Ми приймаємо “все-досконалого Бога”3, Який “приніс любов на землю”4, Який стає “ближче до нас аніж ми самі”5. Через приниження, Бог Слово спускається до створених істот “через невимовну і незрозумілу поблажливість”6. “Невмістимий” вміщається в утробі Діви. Великий робиться маленьким. Цей великий розділ нашої віри, як досконалий Бог “став людиною для людства”7, залишається “невимовною” таємницею. “Велика таємниця божественного втілення залишається таємницею”8.

Ця дивна і парадоксальна подія, “прихована від віків і поколінь”9, є основою для обоження людського буття по благодаті. “І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Імені, даного людям, щоб ним ми мали спастися “10.

Це найвища спасительна правда для людини. Ми належимо Христу. Все з’єднане з Христом. У Христос відроджується тлінна наша природа, відновлюється те, що створено за образом Божим і відкривається всім людям шлях до подоби Божої. Прийнявши людську природу, Божественне Слова, через спільне божественне провидіння і загальне спасіння започатковує єдність людства. Однак, не лише людина спасається, але і все довкілля. Подібно до того, як падіння першостворених людей призвело упадку всього створеного, так і втілення Сина і Слова Божого приносить спасіння всього створеного. “Свобідним пізнається творіння тоді, коли ті, що раніше були в темряві стають синами світла”11. Василій Великий закликає нас святкувати святе Різдво Христове як “загальне свято всього творіння”, як “спасіння світу, день народження людства”12.

На жаль, ми знову чуємо спів “Христос народжується” в світі, сповненому насильства, небезпечних змагань, соціальної нерівності та порушення основних прав людини. В 2018 році виповнюється сімдесят років з моменту всесвітнього проголошення прав людини, що після жахливого досвіду та руйнування Другої світової війни, висвітлив загальні високі ідеали, які повинні імперативно поважати всі народи і нації. Однак, ігнорування цієї Декларації триває, різноманітні зловживання та навмисні неправильні тлумачення прав людини підривають їхню повагу та їхню реалізацію. Ми продовжуємо не вчитися з історії, або ми не хочемо вчитися. Ні трагічний досвід насильства чи руйнування людської особи, ні проголошення високих ідеалів людства не запобігли продовженню насильства і війни, розгортанню сили та експлуатації людей людьми. Також використання технічних засобів та надзвичайних досягнень науки або економічного прогресу не сприяли соціальну справедливість та бажаний мир. Натомість, у нашій епосі збільшилося потурання багатим, а глобалізація руйнує умови соціальної згуртованості та гармонії.

Церква не може ігнорувати ці загрози для людської особи. “Нема нічого більш священного за людину, природу якої прийняв Бог”13. Ми боремося за людську гідність, для захисту свободи і справедливості людини, добре знаючи, що “справжній мир походить від Бога”14, що трансцендентна тайна втілення Слова Божого та обоження людини по благодаті розкриває істину про свободу і про божественну долю людини.

Ми живимо в Церкві у свободі дарованій Христом, у Христі, і з Христом. Вогнем цієї свободи є любов, яка “не шукає тільки свого”15, любов “від чистого серця”16. Той, хто залежить від себе, шукає своєї волі і самодостатній, той, хто шукає лише власного обоження і задоволений самим собою, тільки обертається навколо себе і свого індивідуального самолюбства – така людина лише бачить інших як придушення індивідуальної свободи. Натомість свобода у Христі завжди орієнтована на свого ближнього, завжди направлена до іншого, завжди говорить про правду в любові. Мета віруючих полягає не в тому, щоб стверджувати свої права, а “слідувати і виконувати права Христові”17, зі смиренням та з вдячністю.

Оця істина життя в Христі, свободи як любов і любові як свобода, є наріжним камінням та гарантією майбутнього людства. Грунтуючись на цьому істотному бутті, ми зможемо зустріти великі виклики цієї епохи, які загрожують не тільки нашому добробуту, але і людському роду.

Істина про “Боголюдину” як відповідь на сучасні “люди-боги” та як доказ нашого вічного призначення підкреслює Святий і Великий Собор Православної Церкви (Крит, 2016): “Православна Церква утверджує Боголюдину як остаточну міру всього: ‘Ми говоримо не про обожнену людину, а про Бога, Який став людиною’18. Вона викладає істину спасенної віри в Боголюдину та Її Тіло, в Церкву як місце та образ життя у свободі. Вона дає змогу жити ‘по правді та в любові’19, а також ще на землі брати участь у житті Христа Воскреслого”20.

Втілення Слова Божого є свідченням і впевненістю, що Христос особисто керує історією як шляхом до Небесного Царства. Звичайно, шлях Церкви у напрямку до Царства, яке не реалізується дистанційно чи незалежно від історичної дійсності – або від його протиріч і пригод – ніколи не було без труднощів. Тим не менш, саме серед цих труднощів Церква свідчить про правду і виконує свою освячувальну, пастирську та преобразуючу місію. “Істина є стовпом і підгрунтям Церкви… Стовпом Всесвіту є Церква … і це велика тайна, тайна благочестя”21.

Браття і чада у Господі,

Святкуймо разом Різдвяні святки благоволінням Слова Божого, що поселилося в нас, з насолодою та повнотою радості. На Фанарі ми молимося, щоб наш Господь і Спаситель, який втілився та спустився до рода людського, дарував кожному фізичне та духовне здоров’я в цьому новому році, разом зі спокоєм та любов’ю одне до одного. Нехай Він захистить Свою святу Церкву і благословить діла її служіння на славу Його святого та оспіваного Імені.

Різдво, 2017-2018
† Константинопольський Варфоломій,
палкий молитовник перед Богом за всіх Вас

Вітаємо о. Романа з днем тезоіменитства!

Всечесний отче Романе!

Прийміть щирі вітання з Днем Вашого Тезоіменитства – днем пам`яті святого мученика Романа.

Впродовж довгих років Ви є для нас прикладом любові й терпіння, повної самовіддачі справі, на яку обрав Вас Господь. Своїми справами Ви пробуджуєте в наших серцях ті головні почуття, без яких сьогодні не обійтися будь-якій людині, незалежно від її віку: віру, надію та любов, бо «хто перебуває в любові перебуває в Бозі, і Бог у ньому» (1 Ін. 4:16).

Щиро бажаємо вам міцного здоров’я, духовних сил, плідного довголіття, допомоги Божої в подвижницьких трудах на благо нашої Батьківщини і ближніх. Нехай Всемилостивий Господь береже Вас в доброму здоров’ї, мирі і дарує Свої великі милості й щедроти на многая літа.

З вдячністю та повагою,

близькі, друзі та віряни Парафії святих Жон-Мироносиць

Відбулась панахида за упокій душ жертв Голодомору

Останні дні листопада – Дні пам’яті жертв Голодомору, все світове українство вшановує пам’ять жертв геноциду українського народу – Голодомору 1932-1933 рр. – найбільш масового та найбільш жорстокого злочину тоталітарного режиму проти України та українського народу.

Це дні пам’яті, день особливої молитви за спокій душ всіх заморених голодом.

У неділю, 26 листопада 2017 року Божого, настоятель церкви святих Жон-Мироносиць митрофорний протоієрей Роман Будзинський з духовенством відслужили панахиду за упокій душ жертв Голодомору.

Після панахиди отець Роман виголосив слово: “Сьогодні ми живемо вже в квітучій та незалежній Україні, але цей геноцид який був спрямований проти українського народу продовжується і сьогодні на Сході країни. 

Навіть через тисячоліття ми мусимо памятати всі ці події, вшановувати пам’ять невинно убієнних, для того щоб в майбутньому нам знову не стикнутись з цими проблемами.

Нехай Господь упокоїть душі спочилих всіх в Україні голодом заморених, а нам сьогодні дарує мудрість, терпіння, щоб пройти цей тернистий шлях і вибороти собі дійсно хороше, сонячне майбутнє. Нехай Господь всім нам дарує любов і милосердя один до одного, а душам спочилих від голоду Царство Небесне і вічну пам’ять!”.

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Величаємо тебе, Архистратиже Михаїле, і всіх вас, ангельські небесні сили, що повсякчас прославляєте Господа…

„Ангела миру, вірного наставника, охоронця душ і тіл наших у Господа просім”

“Напочатку Бог сотворив Небо і землю…” (Бут.1.1). Такими словами пророк Мойсей описує початок творіння Богом світу. Під словом “Небо”, Святі отці Церкви розуміють невидимий світ, а під словом “земля” – видимий. Невидимий світ, під час творіння Всесвіту, складали Ангели – безплотні істоти, наділені від Бога розумом і свобідною волею. Слово “ангел” означає провісник, посланець і це вказує нам на службову діяльність цих безплотних духів у відношенні до Бога та людей. Священне Передання вказує нам на те, що Архистратиг Михаїл, разом з ангельським військом, ще перед створенням видимого світу переміг та скинув з Неба найсвітлішого на той час ангела – Люцифера, за те, що він загордився і разом з  частиною ангелів повстав проти Бога, захотівши бути як Бог.

Один священик прийшов висповідати і запричащати помираючого чоловіка, котрий так і помер на руках священика. Перед смертю він попросив передати свої кошти своїй родині, а це була чимала сума. Великий страх охопив священика: як провезти таку велику суму грошей через безлюдні лісисті місця? Але, вийшовши з дому, він сміливо пустився в дорогу. Священик щасливо перевіз ті гроші і передав родині. За деякий час він знов у цьому ж поселенні сповідав передсмертного хворого. Той розповів, що має гріх, бо мав намір пограбувати свого сусіда, який був багатий, і не міг чинити опору бо був важкохворий. Але, підійшовши додому, я побачив священика. Тоді я намірився вбити священика, щоб заволодіти багатством. Священик спитав: „Коли це було?”, – і дізнавшись коли, скрикнув, – „Так це ж був я. Ви могли мене легко вбити?” „Ні”, – відповів помираючий, – „Тому, що з дому вийшло троє. Спереду був священик, а позаду ще двоє у білих одежах. Вони цілу дорогу супроводжували його”. Тоді священик зрозумів, що це ангели охороняли його і допомогли доставити безпечно гроші родині.

Але, в це велике свято, коли ми прославляємо Архистратига небесних сил Святого Михаїла і в його особі велику перемогу світла над темрявою, не будемо зупинятись своїм обуренням над тими, хто тримав і тримає наш народ у темряві і неволі, а подякуємо милосердному Господеві, що за допомогою Його небесних сил ми маємо можливість визволятись з темряви на світло, з в’язниці на волю, і перед нами тепер шлях до свого рідного вільного життя.

Але, улюбленні у Христі, в цей великий день свята, прошу Вас словами Святого Апостола: ”Вже наблизилось для нас спасіння; час уже нам від сну прокинутись,- ніч минула, день настав. Відкиньмо  діла темряви, а зодягнімось у зброю світла, як в день; будемо чесно себе поводити,- не в переїданні, не в п’янстві, не в розпустві, не в сварці та зависті, а одягнімось  Господом нашим Ісусом Христом, і не будемо догоджати тілу різними пристрастями“(Рим.13,11-14). Будемо шанувати Cобор Архистратига Михаїла і всіхбезтілесних Сил чистим янгольським життям.

Настоятель Церкви святих Жон-Мироносиць

митр. прот. Роман Будзинський

УПОКОЙ, ГОСПОДИ, ДУШІ СПОЧИЛИХ РАБІВ ТВОЇХ…

Сьогодні, 4 листопада, Церква Христова згадує всіх від віку почивших, які закінчивши це земне життя переставились у потойбічне, вічне та блаженне життя. 

Ми православні християни молимося за померлих від самого заснування Церкви Христової. На чому ґрунтується твердження Церкви про необхідність молитви за померлих? На двох підставах: по-перше, на вірі у безсмертя душі у загробне життя, в якому душі блаженствують або страждають; по – друге, на вічній любові, тобто на любові живих до померлих.

Молитва за померлих – це найкращий вираз християнської любові до дорогих нашому серцю ближніх людей які відійшли у вічність. Ми віруємо словам Господа нашого Ісуса Христа, який навчає нас, що «Бог не є Богом мертвих, а живих»(Мф.22. 32.), а тому молимось перед Ним не за мертвих, – що вже ніби не існують, а за живих, що перейшли у вічне життя.

Чого ми повинні просити у Бога, коли молимось за померлих? Одного – прощення їхніх гріхів і дарування їм Царства Небесного, де немає ніяких страждань, ні журби, а лише нескінчене блаженне життя. Блаженний Августин говорив: «пишні похорони, дорогі надгробки не дають жодної користі, але в тому, що молитва Церкви, відправа літургії, милостині приносять користь померлим, – не треба сумніватися». Особливо благотворна для померлих молитва, з’єднана з літургією, коли відправляється принесення безкровної Жертви, виймаються часточки з просфори, а потім, по завершенню літургії, опускаються у чашу зі словами: «відмий гріхи тих, кого поминали, чесною твоєю кров’ю». У приватній молитві християнинові рекомендується поминати померлих під час читання Псалтирі. Велику користь для померлих приносять панахиди.

Свята Церква, молячись постійно за всіх раніше спочилих отців і братів наших, здійснює також ними молитовне поминання, в дні пам’яті їх, а особливо важливі дні після упокоєння їх: третій, дев’ятий і сороковий.

На третій день перш за все тому, що померлий був охрещений в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, Бога, Єдиного в Тройці, і беріг непорочною віру, прийняту під час святого хрещення.

На дев’ятий день Свята Церква здійснює молитви та безкровну жертву за померлого, щоб душа його удостоїлась бути причисленою до лику святих молитвами і заступництвом дев’яти ангельських чинів.

Свята Церква постановила творити поминання померлих протягом сорока днів і особливо в сороковий день. Як Христос переміг диявола, пробувши сорок днів у пості та молитві, так само і свята Церква, приносячи протягом сорока днів молитви, милостині та Безкровні Жертви за померлого, випрошує йому перемогти ворога диявола, і одержати в насліддя Царство Небесне.

На сороковий день вона знову підноситься на поклоніння Господу Богу, і тепер вже Суддя визначає належне їй по ділах її місце перебування». Великий цей день для померлого, бо вирішується доля його до Страшного Суду Божого, а тому справедливо заповідає Свята Церква старанну молитву за померлого в цей день.

Крім цього ще дуже корисно причащатися у дні, коли ми особливо поминаємо померлих. Тому що під час причастя ми лікуємо себе від гріхів, а тим самим духовно з’єднуємося з Богом, здатні допомогти їй піднятися, змінити своє становище. Тому чим чистіша душа, тим більшу допомогу ми зможемо дати душі померлого.

А поки маємо час і можливість молитися за померлих, будемо виконувати свій обов’язок, і надіятися що Всемилостивий Господь почує наші молитви і простить гріхи нашим померлим. Амінь.

Прес-служба Парафії святих Жон-Мироносиць

Слово подяки настоятеля о. Романа Будзинського

Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі.  Мт. 5:16
 
Багатьох цікавить відповідь на запитання: а що спонукає людину стати священиком? Її можна віднайти в історії Церкви на прикладі життя апостолів, святих отців та вчителів Церкви. Хтось ще в дитинстві вирішує стати священиком – через належне виховання у вірі, хтось приходить до цього згодом – в силу особистих потреб змінити власне життя. Незалежно від віку людини, Господь кличе по-різному виконувати своє призначення у цьому житті. Однак, не всі зможуть пройти життєвий шлях від мирянина – сповідника християнської віри – до покликання бути священиком…
 
Дякую усім за такі теплі та щирі привітання, які надійшли на мою адресу. Я ціную вашу увагу і відповідаю вам взаємністю на кожне сказане слово! Життя з плином часу показує, хто дійсно важливий для нас. І ті, хто не забули про цей особливий день у моєму житті, ще раз доводять про те, що є справжніми і щирими друзями на моєму життєвому шляху!
 
Особливо складаю подяку за духовний провід до стін духовної школи митр.прот. Володимиру Простаку. Та молитовно згадую вікопомного Блаженнішого Митрополита Мефодія, через якого і сходила на мене Благодать Святого Духа.
 
Ваш постійний молитвеник
митр.прот. Роман Будзинський
настоятель церкви Святих Жон-Мироносиць
с. Почапинці Тернопільської єпархії УАПЦ

Покрова Пресвятої Богородиці

Величаємо Тебе, Пресвятая  Діво, і шануємо покрову Твою святу, бо Тебе бачив святий Андрій у церкві, як за нас Ти Христу молилася.

Історія свята Покрови Пресвятої Богородиці йде в глибоку давнину. Сама назва свята пов’язана з назвою частини одягу Пресвятої Богородиці – головного покривала, або мафорія, який став називатися на Русі «омофором». Серед всіх великих свят Покрова Пресвятої Богородиці шанується українцями особливо. Історія свята бере свій початок у 910 році. У ті часи при імператорі Леву VI Мудрому, та патріарху Макарію, Візантійська імперія вела війну з сарацинами-мусульманами й Константинополю загрожувала небезпека. 14 жовтня у Царгороді, у Влахернському храмі, де зберігалася риза Пресвятої Богородиці, Її пояс і головний покров, святий Андрій Христа ради юродивий а його учень Епіфаній, піднявши очі до неба, побачили, що йде по повітрі Пресвята Богородиця, осяяна небесним світлом й оточена ангелами і сонмом святих. Її супроводжували святий Іоан Хреститель та святий апостол і євангелист Іоан Богослов. Був недільний день і храм був переповнений людьми, які стояли і молилися. Потім Богородиця схилила коліна і слізно молилася за всіх християн. Вона просила у Господа захистити свій народ від усіх ворогів – видимих і невидимих.

Святитель Димитрій повідомляє такі подробиці про чудесне явлення: «Коли святий Андрій та Епіфаній споглядали це чудове видіння, Богоматір молилася довгий час, обливаючи сльозами Своє Боговидне і Пречисте лице. Закінчивши молитву, Вона підійшла до престолу і там молилася за народ, який стояв. Після закінчення молитви, зняла з Себе велике і страшне покривало, що блищало як блискавка, яке носила на Пречистій Своїй голові, і, тримаючи його з великою урочистістю Своїми Пречистими руками, простягнула над усім народом, який стояв. Дивні ці мужі довгий час дивилися на це простягнуте над народом покривало і на славу Господню, що блищала, як блискавка; і, доки була там Пресвята Богородиця, видно було і покривало. Після ж Її відходу і воно стало невидимим. Але, узявши його з собою, Вона залишила благодать тим, хто був там. Святий Андрій довго стояв і спостерігав за дивним баченням, потім запитав свого учня: «Чи бачиш, брате, Царицю, що молиться про весь світ?» Епіфаній відповів: «Бачу, святий отче, і жахаюся»».

Для нас, українців, це свято християнське і національне, воно символізує зв’язок поколінь, невмирущість героїчних традицій нашого народу. Українцям здавна була притаманна особлива любов, шанування і благоговіння перед святою Богородицею. Саме з покровом і заступництвом Богородиці всі ми пов’язуємо усі свої надії. І дивним є те, що це явлення Божої Матері було сприйняте і святкувалося не грецьким народом, не у Візантії, а на Русі.

Для українських козаків день Покрови Божої Матері також був найбільш шанованим святом. В цей день у козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю Заступницею і Покровительницею. На Запоріжжі в козаків була церква святої Покрови. Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай, взяли з собою образ Покрови Пресвятої Богородиці. Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Україні воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву – Козацька Покрова. З 1999 року свято Покрови в Україні відзначається як День українського козацтва. Також і Українська Повстанська Армія (УПА), яка постала в часи Другої Світової Війни на землях Західної України, як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької окупації рідних земель, особливо шанувала це свято.

А також в новітній історії України 14 жовтня проголошене  указом Президента «День захисника України» з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві.

Очевидно, що сьогодні свято Покрови Пресвятої Богородиці – це свято не тільки релігійне, але й народне і національне.

Будемо дякувати Пречистій і Преблагословенній Богородиці Марії за Її молитовний покров, за Її молитовне піклування про нас і будемо з глибини душі і серця взивати до Неї словами з акафіста: «Радуйся, радосте наша, покрий нас від усякого зла чесним твоїм омофором».

 

Як до нас дійшов празник Воздвиження Чесного Хреста Господнього

27 вересня ми відзначаємо урочистий празник Воздвиження, тобто піднесення, Чесного Хреста Господнього.

Празник Воздвиження Чесного Хреста належить до дуже давніх празників, але, як історія знайдення святого Господнього Хреста, так й історія встановлення празника покриті серпанком різних легенд і тут нелегко відрізнити історичну дійсність від звичайної легенди.

Встановленню празника Воздвиження передувало віднайдення святого хресного дерева, на якому помер Ісус Христос. Християнська традиція передала нам кілька різних легенд щодо віднайдення святого хреста, з яких аж три приписують це святій Єлені († к. 330), матері цісаря Костянтина Великого. Віднайдення святого хреста мало бути в 326 році.

Початок празнику Воздвиження дало посвячення храму Господнього Воскресіння, який збудував святий Костянтин Великий на Голготі в Єрусалимі. Це посвячення відбулося дуже врочисто за єрусалимського єпископа Макарія 13 вересня (за старим стилем) 335 року. Наступного дня після посвячення храму було врочисте воздвиження від­найденого святого хресного дерева. Під час воздвиження народ багато разів просив: «Господи помилуй». Відтоді Східна церква щорічно святкує пам’ять посвячення храму Господнього Воскресіння за старим стилем 13 вересня, а празник Воздвиження Чесного Хреста 14 вересня.

Друга важлива подія, що зробила загальним празник Воздвиження на Сході й на Заході, – це повернення святого Господнього хреста з перської неволі. Перський цар Хозрой у 614 році здобув Єрусалим і забрав Господній хрест до своєї столиці в Ктесифоні. Через чотирнадцять років цісар Іраклій (610-641) після перемоги над персами відшукав святий хрест і приніс його до Єрусалима, де 14 вересня (за старим стилем) відбулося друге врочисте воздвиження-піднесення святого хреста. Відтепер празник має назву «Всемірне – це є всесвітнє – Воздвиження Чесного й Життєдайного Хреста». Оскільки празник Воздвиження нагадував про Христове розп’яття і смерть і прирівнювався до Великої п’ятниці, то від найдавніших часів свята церква наказувала в цей день дотримуватися строгого посту.

Воздвиження належить до 12 великих празників нашої церкви і має один день перед і 7 днів попразденства. Субота й неділя перед і після Воздвиження мають назву суботи й неділі перед і після Воздвиження, бо в ці дні Апостол і Євангеліє говорять про святий хрест.

Крім празника Воздвиження, наша церква віддає честь святому хресту ще в Хрестопоклонну неділю. Цього дня, як і на Воздвиження, на утрені відбувається винесення святого хреста і поклоніння йому.

Різдво Пресвятої Богородиці

Сьогодні велике свято. Різдво Пресвятої Богородиці є дванадесятим святом і першим з-поміж свят у новому церковному році, адже церковний індикт розпочинається із 14 вересня за новим стилем. Тому це є перше свято, яке відкриває для нас великі дванадесяті свята річного кола. Про нього каже нам святитель Андрій Критський: «Це свято є початком звершення обітниць Божих, а втілення Сина Божого від сьогодні народженої Діви Марії є закінченням цих обітниць».

Свято це дійшло до нас з ІV століття, коли рівноапостольна імператриця Олена за свій кошт зводить Храм Різдва Божої Матері на Святій землі. Відомості про це свято можемо знайти в працях  Святого Епіфанія, який говорить: «Марія чи Маріям – означає Володарка і надія, бо Вона мала народити Господа, який є сподівання народів». «Марія, ставши Матір’ю Творця, — говорить святий Дамаскін, — дійсно стала володаркою всіх народів».

Люди довго очікували прихід Месії. Для цього процесу людство пройшло великий ряд очищень та освячень. Через патріархів, пророків та святих Старого Завіту готувалась довгоочікувана зустріч. Вінцем її стало народження Марії взірець чистоти та досконалості, вмістилище Божого Слова. В сьогоднішній день відбулось розрішення непліддя не тільки Йоакима та Анни, а також цілого людського роду. Всі ці радості нинішнього свята підкріплює наслідок народження Марії, бо Пресвята Діва до тепер діє і демонструє Свою опіку над усіма нами. Для нас батьків є зрозумілою радість з народження дитини. Скільки то різних переживань ми відчуваємо, коли чуємо вістку про народження очікуваної дитини. Тож наскільки більше ми маємо радіти в цей день, бо від Неї народився Спаситель світу, Сонце Правди, який звільнив всіх нас від гріха та від диявольського рабства.

Народившись від праведних Йоакима і Анни – Марія отримала освячення ще в лоні своєї матері, Її готували до великої місії, що була призначена для Неї. Всіх завжди цікавило запитання чи не могла Діва Марія розтратити отриману благодать? Бувши у всьому до нас подібною Вона зуміла зберегти чистоту і дівицтво, а Свята Церква за це оспівує як «Чеснішу від херувимів і славнішу від серафимів». Один із високих церковних ієрархів роздумуючи про свято Різдва Богородиці пише: «Я менше дивуюся Її чудесному народженню, а ніж Її життю». «Бо від самих пелен до славного Успіння, Вона не заплямилась жодним людським пороком чи слабістю». Справді цікавим є не тільки народження Пресвятої Богородиці, але рівно ж і Її земне життя. Які засоби використовувала Діва Марія для цього? Від своїх малих років Вона в Єрусалимському храмі вчилась цього подвигу в молитві та розважаннях. Ні на мить не піддаючись спокусам, в глибині тишини найбільшої святині, Марія набиралась духовного досвіду, відокремлюючи своє юне серце від суєти світу, задоволення та розкоші. Цим Вона стає для більшості з нас тим яскравим прикладом, який потрібно нам наслідувати. Один афонський подвижник, старець Силуан на молитві запитав Господа: «..невже Божа Мати ні разу не згрішила?». Йому, як людині яка не один раз отримувала одкровення від Бога, Святим Духом було дано відповідь в душі: «Божа Матір ніколи не згрішила навіть думкою». Безгрішні помилки в Неї,як в людини були, для прикладу Вона не могла знати де знаходиться малий Ісус, коли вони з Йосипом повертались до дому, вони думали, що йде за ними разом з родичами, але це помилка, а не гріх.

Сьогодні в свято Різдва Божої Матері візьмімо собі приклад з Пресвятої Богородиці. Молячись Богові та очікуючи, що вислухана буде наша молитва. В молитвах невтомно будемо благати Її, щоб вона навчила нас такій же відданості Волі Божій та смиренню, будемо просити її заступництва, і щоб Вона нас освітила світлом Сина Свого.

Пресвятая Богородиця спаси нас!

 

Усікновення Глави Іоанна Предтечі

11 вересня ми відзначаємо Усікновення Глави Іоанна Предтечі. 

Життя і доля Івана Хрестителя велична і трагічна. Весь свій життєвий шлях він був прихильником суворої моралі, уникав подвійних стандартів і не раболепствовал перед могутніми і багатими. За свою принциповість вінприйняв страшну смерть, але не пішов на поводу у сильних світу цього. Життя Іоанна Предтечі – прекрасний приклад відданості своїм ідеалам і переконанням. У народі Іоанн Хреститель шанувався як цілитель від головного болю. У цей день також прийнято згадувати всіх православних воїнів, які склали свої голови на полі бою.

Згідно з Євангеліями, після того як Іоанн Предтеча хрестив Ісуса Христа в річці Йордан, Ірод Антипа, правитель Галілеї уклав Івана Хрестителя в темницю. Підставою послужив той факт, що пророк відкрито викривав Ірода в тому, що, залишивши законну дружину, той живе з дружиною свого брата Іродіадою. Треба сказати, що в ті часи закон дозволяв брати дружину померлого брата (вдовицю) тільки тоді, коли померлий брат не залишав після себе дітей. Однак історія стверджує, що правитель звершив велике беззаконня і відняв дружину свого брата Пилипа, коли той був ще живий.

Іван Предтеча вважався у народі як палкий ревнитель закону Божого і викривач гріхів людських. Він не міг промовчати про таке беззаконня, це правителем Галілеї, і перед людьми викрив Ірода, як перелюбника. Після такої ганьби Ірод наказав кинути Іоанна в темницю. Але більше самого правителя затаїла злість на пророка дружина Ірода, Іродіада, і будь-якими способами намагалася вбити його. Але так як Ірод вважав Івана людиною праведним і святим, Ірод не наважувався віддати його на смерть. Проте він боявся не стільки Бога, скільки людей, як говорить євангеліст Матфей: І хотів його вбити, та боявся народу, бо його мали за пророка. Ірод боявся, як би народ не повстав на нього і не підняв повстання. Він не наважувався віддати наказ страчувати пророка і Хрестителя Господнього, але тільки тримав його у в’язниці, бажаючи таким чином захистити свого викривача від народу.

І ось одного разу, відзначаючи свій черговий день народження Ірод влаштував великий бенкет, на якому в якості танцівниці виступала дочка Іродіади Саломея. Юна дівчина настільки сподобалася правителя Галілеї, що він обіцяв їй виконати будь-яке її бажання. Іродіада, давно мріяла позбутися від занадто балакучого Іоанна, намовила свою дочку, і Соломія попросила Ірода подарувати їй голову Хрестителя. Правитель Галілеї не міг не стримати свого слова і за його наказом Івана стратили.

Як стверджують перекази, голова Іоана Предтечі була принесена на блюді посеред бенкету. Гостей свята охопив жах, коли раптом відрубана голова, з якої ще капала кров, раптом сказала ті ж викривальні слова, за які Іоанн був поміщений під варту: “Не годиться тобі мати дружину Филипа, брата твого”.

Іродіада наказала поховати голову Іоанна окремо від його тіла, так як після випадку на бенкеті боялася, як би пророк не воскрес. Тіло Хрестителя його учні забрали з в’язниці і поховали у Севастії, а голову пророка Іродіада сховала у своєму палаці. Щодо того, яким чином звідти була взята голова Хрестителя, написано під двадцять четвертим числом лютого, коли святкується Набуття цього чесної глави.

Помсту Господа, Бога не змусила себе довго чекати – через деякий час вбивця пророка позбувся свого царства, а через деякий час і життя. Танцівниця Соломія тої ж зими провалилася під лід, який так сильно здавив її, що все тіло знаходилося під водою і видно було лише голова. У воді вона борсалася так, як ніби танцювала. Зрештою лід зійшовся і відрубав дівчині голову, яку принесли Іродові і Іродіаді, як колись їм принесли голову Іоанна Хрестителя. Сам же Ірод був засланий римським імператором Каєм Калігулою в Іспанію, де він разом з Іродіадою загинув під час землетрусу. У народі Іоанн Хреститель шанувався як цілитель від головного болю. У цей день також прийнято згадувати всіх православних воїнів, які склали свої голови на полі бою.

Згідно з церковними традиціями день Усікновення Глави Іоанна Хрестителя – час найсуворішого посту. В цей день, навіть якщо він випадає на неділю, не їдять м’ясо, рибу, молочні і морські продукти. Цей одноденний піст нагадує всім віруючим людям, до чого може призвести нестриманість. Іоанн Хреститель більшу частину свого життя жив у пустелі без хліба, вина і будь-якої іншої їжі. Він харчувався сараною і медом, пив лише воду і не прагнув наситити своє тіло, думаючи про свою безсмертну душу. Саме в пам’ять про життя та подвиг Івана Предтечі слід проводити цей день в суворій пості і молитві.