10 липня, у день пам’яті преподобного Антонія Печерського, ми згадуємо 975-річчя Києво-Печерської лаври. З цієї обителі почалося чернече життя на нашій землі.
Молитва там, де ще вчора була руїна
Місяць тому, 15 червня, ворожий дрон ударив по Успенському соборі Лаври. Храм постраждав. І все ж цього дня в ньому знову звершилася урочиста літургія. Молилися ченці з Афону, молилося духовенство, молилися наші воїни.
Ми бачимо в цьому не просто відновлення служби. Ми бачимо ікону нашого часу: там, де ворог сіє руйнування, Церква відповідає молитвою.
Жони-мироносиці й вірність біля зруйнованого
Ми, парафія святих Жон-мироносиць, добре знаємо цю ікону. Жони-мироносиці прийшли до Гробу Господнього, коли все навколо здавалося зруйнованим і скінченим. Вони не втекли від місця скорботи. Вони прийшли туди з миром у руках.
Так само й ті, хто молився цього дня в пошкодженому соборі Лаври, не втекли від руїни. Вони принесли туди молитву — і цим засвідчили: смерть і руйнування не мають останнього слова.
Слово до парафіян
Ігумен афонського монастиря, що молився разом з нашим Предстоятелем, сказав просту й важку правду: Церква — це не географія, це тіло. Ми, брати і сестри, теж є частиною цього тіла, навіть коли перебуваємо далеко від Києва.
Молімося сьогодні, щоб Господь, молитвами преподобного Антонія Печерського, зберіг нашу Лавру, нашу Церкву і нашу землю. Молімося, щоб там, де сьогодні руїна, завтра знову цвіла молитва.
Господи, спаси і збережи Києво-Печерську лавру, воїнів наших і народ український. Амінь.
